Рецензии на фильмы и сериалы

Попередня спроба зробити з комп'ютерної гри "Хітмен" кінофраншизу закінчилася невдачею. Наполегливі кінематографісти через, майже, десять років, затіяли перезапуск, причому знімати довірили невідомому Александру Баху. Мало того, стрічка стала його дебютом, хоча всім зрозуміло, що екранізувати гру - завдання не з легких.
Знайомство з новим Агентом 47 проходить у, досить, брутальному стилі. У першому "Хітмені" головного героя втілював Тімоті Оліфант, тут же на цю роль взяли Руперта Френда. З нього вийшов начебто і Агент 47, але, очевидно, не той персонаж, котрий повинен сподобатися глядачеві. Екранна Катя у виконанні Ханни Уер, на яку полюють всі, пристойно дратує своїми дурістями. Їй дають стільки екранного часу, що до фіналу вже незрозуміло, хто головний герой. Ще одним учасником екшену стає Закарі Куінто у образі чергового безликого солдату, що працює на одну зі сторін, хоча ця роль не зовсім підходить для нього.
На початку творці задали досить напружений ритм оповіді з серйозним пафосом, але потім то тут, то там трапляються безглуздості, які намагаються видати за гумор. І більшість рукопашних сцен виглядають недоробленими та фальшивими, а перестрілки досить графічними. По голлівудській традиції, а тепер вже глобальній, лиходії знову російського напрямку.
Критики, у переважній більшості, лаяли "Хітмен: Агент 47" , але для разового ознайомлення він годиться, всупереч недолікам. Важливу роль відіграло те, що він не затягнутий. Створювали його, звісно, для шанувальників однойменної гри, з надією, що вдасться залучити і заблукавшого глядача, а то й створити численні продовження. Тільки далі бажання справа явно не піде. Грунтовно попрацювати над втіленням стрічки не спромоглися. Тому, на жаль, "Хітмен: Агент 47", незважаючи на присутній у фіналі натяк на незавершеність історії, виглядає як початок та кінець потенційної франшизи.

Такое ощущение, что режиссёр - ярый фанат "Один дома" и "Джон Уик". Девочку всерьёз воспринимать пока не могу - для меня она на какое-то время останется "девочкой из "Проклятия Аннабель"" - слишком много пафоса, смотрится с улыбкой и на боевик слабо тянет. Как трэш-комедия - самое то!

Может, это пройдёт - как с Дэниелом Рэдклиффом, когда он после "Гарри Поттера" долго не воспринимался в других фильмах (в итоге - молодец, проявил себя очень хорошо во многих фильмах). Будем надеяться, что и у Лулу Уилсон всё получится - успехов ей.

Одним з найвідоміших та трагічніших епізодів боротьби поляків проти нацистських окупаційних військ у часи Другої світової стало Варшавське повстання. У серпні 1944 року польське підпілля, що складалося, як з професійних військових, так і з добровольців, здійснило відчайдушну спробу відновити владу в окупованій Варшаві, розраховуючи на швидке наближення радянських військ. За низкою факторів, все закінчилося загибеллю десятків тисяч жителів міста, а також, майже, повним його руйнуванням.
З художнього боку до теми Варшавського повстання кінематографісти зверталися неодноразово, і у 2014-му поляки зняли ще один фільм - "Місто 44", після перегляду якогоможуть скластися, вкрай, неоднозначні враження. В плані сюжету стрічка поставлена, досить, непогано: глядачеві поступово розкриваються характери персонажів, їх мотивації, відносини між собою, показуються райони міста, події повстання, бої за кожну вулицю, бомбардування німецькою артилерією Жах і страхіття війни передані повністю. І дуже шкода, що цю переконливу атмосферу творці примудрилися спаклюжити окремими епізодами та недоречними сюжетними вставками, наприклад сценами поцілунків та любовних злягань під дабстеп. В такі моменти відчувається, що у режисера Яна Комаси є талант та певний хист до своєї роботи, але точно бракує досвіду. Можливо, він хотів показати контраст між емоціями персонажів або достукатися до сучасного молодого покоління. В обох випадках задум провалився. Окрім того, сюжет обтяжений стандартними кліше з традиційним любовним трикутником, підкреслено єврейським персонажем у лавах повстанців та ін.

Акторська гра у фільмі досить непогана - емоції зображені відповідно до моментів. Батальні сцени поставлені на рівні та видовищно, якіснаоператорська робота, прийнятна графіка і нормальний монтаж. Вигляд локацій переконливий, добре передає атмосферу Варшави того часу, як цілої так і зруйнованої.
Загалом, "Місто 44" - непоганий військовий фільм, котрий, у більшій мірі, заслуговує на перегляд.

"Аокігахара" або "Дзюкай" - ліс у Японії з досить сумною славою через самогубства, котрі там нерідко трапляються. Через цю славу про місце було складено чимало містичних історій, а згодом і знято фільми. Зацікавив він і західних кінематографістів, зокрема американського режисера Гаса Ван Сента, котрий зобразив ліс з філософсько-драматичного боку.
Сюжет розповідає про вчителя Артура Бреннана, який пережив втрату та приїхав до Японії з наміром закінчити життя у згаданому лісі, але зустрічає там загадкового японця
Критики фільм просто знищили, освиставши на Канському кінофестивалі, тоді як прості глядачі вирішили, що все не так однозначно. Безумовно, стрічку є за що сварити.З одного боку сюжет вибудований непогано, філософські та містичній елементи історії вписані в сценарій, але нерідко режисери авторського кіно залишають у своїх роботах купу недомовок, через які глядач змушений сам додумувати, що малося на увазі. Водночас, "Море дерев" цілком зрозумілий і не містить надмірних заумствувань, навіть деякі ходи є передбачуваними.З іншого боку протягом перегляду не покидає відчуття, деякої, затягнутості фільму. Також викликає запитання витривалість головного героя. Зрозуміло, що це філософська притча, та все ж...
Метью Макконахі у ролі Артура виклався переконливо. Непогано виглядав Кен Ватанабе в ролі японця Такумі. Ну, і не можна не згадати Наомі Воттс.
З точки зору візуалу "Море дерев", цілком, пристойне з доброю операторською роботою. В цілому, стрічка, безумовно, сподобається не всім, вона більше підійде шанувальникам авторського кіно.