Рецензии на фильмы и сериалы

Сильнейший фильм! Не смотря на то что очень тяжёлый, но очень сильный! Все актёры играют потрясающе. Фильм очень хорошо передаёт чувства каждого персонажа и чувства каждого жителя огромной страны которую скинули в пропасть, в ад. В фильме эмоции плещутся как шторм. Даже такая как казалось бы сквозная линия про троих мужей и троих сыновей главной героини передаёт как меняются вкусы и взгляды женщины на мужчин с изменениемобстановки и состояния страны. В фильме нет простых героев, в этом фильме каждый персонаж это человек со своими страхами, мечтами, стремлениями, горечями, трагедиями. Этот сериал про БОЛЬ огромной страны. Я надеюсь что те бесы которые ввергли в ад нашу страну будут вечно гореть в аду.

В основі сюжету стрічки "Гангстер" лежить реальна історія, що сколихнула кримінальний світ Гарлему часів початку сімдесятих років минулого століття. Головний герой, у блискучому виконанні Дензела Вашингтона, - Френк Лукас, котрий за кілька років заробив мільйони і став однією з найвпливовіших постатей Манхеттенського мафіозного кола. Він налагодив прямі поставки та розповсюдження найчистішого героїну з Вєтнаму, що став своєрідним брендом якості на ринку наркотиків, звісно занапастившипри цьому тисячі життів.
Важке дитинство, численні роки поряд з іншим могутнім гангстером та неабиякі здібності привели Френка на цей шлях. Він цілеспрямований, вміє поводитися як справжній джентльмен, ходить до церкви, піклується про родину і взагалі, в оглядних суспільству межах, веде досить порядний спосіб життя. На відміну від його переслідувача - неврівноваженого детектива, що безупинно змінює коханок, водить тісну дружбу з криміналітетом, і не може забезпечити родині нормального існування. Але, попри таку невтішну форму життя, він ефективний у своїй справі викриття злочинців та їх діяльності. Образ копа передав не менше визначний актор - Рассел Кроу, і це теж реальний персонаж, прототипом котрого став Річард Робертс, поліцейський, що не брав хабарів, тоді коли вони були звичним явищем майже для всіх законників того часу. За що і страждав від непорозуміння, як з дружиною, так і з колегами.
Отже, фільм "Гангстер", режисером та продюсером котрого став Рідлі Скотт, виділяється цікавим акторським виконанням, гарними драматургією та сюжетом, органічними саундтреками та загальною майстерністю. На жаль, свого часу, картина, попри численні номінації на престижні кінопремії, отримала лише незначну частину другорядних винагород.

Навіть глядача, що відноситься скептично до екранізацій різноманітних коміксів та іншого попсового арту, котрі так впевнено тримаються на екранах, фільм "Месники" приємно здивував, свого часу. Напевно з нього почалася серія комерційно найвдаліших та найвидовищніших стрічок жанру. Герої різноманітних окремих історій, зібрані до однієї картини, не тільки не заважають один одному, але й чудово доповнюють та взаємодіють. Крім того, сценаристи доволі добре прописали характери та портрети як протагоністів, так і антагоністів, тому вони вже не здаються відверто-плоско-приторними, як це буває у більшості подібних проектів.
Шанувальники розважального кино - точно будуть задоволені. Гарна графіка та цілком цілісний сюжет не дадуть сумувати на протязі всього хронометражу. Справжній солдат своєї планети, чесний та трохи простодушний Капітан Америка, феноменальний та самозакоханий мізантроп у технологічному костюмі, могутній Халк, напівбог Тор, влучний стрілец-спецагент Соколине Око та вродлива шпигунка Чорна вдова, всі вони створюють чудову команду, що покликана протидіяти могутній навалі злих сил. І окремим естетичним задоволенням слугуютьвузько-облягаючі костюми задіяних у дійстві жінок, що підкреслюють їх переконливість та рішучу налаштованість;)

Китайська дівчинка з феноменальною памяттю злочинним шляхом опиняється у національних бандитів з метою використання її здібності у кримінальних справах. Разом з тим, з'являються іншібажаючі отримати дитину у своє розпорядження, звісно теж далеко не святі, включаючи корумпованих законників. Разом вони переслідують нещасну, аж допоки не перетнуться з героєм Джейсона Стейтема. А далі починається динамічне та жорстке видовище, притаманне стрічкам за його участю.
Режисером фільму "Захисник" виступив Боаз Якін. У проектах активного жанру насампередважлива дія. Тут її вистачає у надлишку і, треба зауважити, попрацювали над нею гарно. Персонаж, що не позбавлений чарівності, як завжди вирішує справи без зайвих домовленостей. Так, клішовано, але мова й не йде про екранізацію філософсько орієнтованих творів...
Отже, "Захисник" не найкращий екшен за участю Стейтема та, що не кажи, дуже непоганий представник згаданого напрямку. Має яскраві контактні епізоди, добре поставлені динамічні сцени, звичний плин сюжету та незмінну перемогу у фіналі. Що ще треба, коли мова йде про актора, що зробив на такому кіно ім'я.?

Відчуття часткового здивування залишає по собі фільм "Червоні вогні" іспанського режисера Родріго Кортеса. Стрічка зачіпає містичні теми, але справа у тому, що власне "тільки і зачіпає", бо її апогей не виправдовує, закладених початком, сподівань, не дивлячись на те, що режисер зумів залучити до свого проекту досвідчений кістяк у обличчях Сигурні Вівер, Роберта де Ніро та, компанією до них, такого ж різнопланового актора, що набив руку, переважно, на виконанні лиходіїв, Кілліана Мерфі. До речі, тут він постає у образі вченого-фізика, котрий асистує розкриття псевдопаранормальних явищ.
Так от,картина, вимальовуючи певну інтригу, починає слідувати плутаним шляхом невизначеності. Де Ніро грає екстрасенса, котрий повертається до публічних виступів після трагічного інциденту, що стався у його діяльності багато років тому. Він готовий офіційно скласти експертизу своїх здібностей у лабораторних умовах, щоб довести їх спроможність. Персонажка Вівер впевнено вбачає у цьому шахрайство та обман, які доведеться викривати її асистентам...
Сюжетна лінія блукає у декількох напрямках: з одного боку, є натяки на те, що згаданий екстрасенс справжній та має за собою реальні сили, з іншого - досить незрозумілий та невизначений хід, що дає мало пояснень, як і назва картини, що не містить сутності. Так, зрозуміло, кіно торкається віри і зневіри, наміру пройти весь шлях у відстоюванні істини, наполегливості, що межує з впертістю, запереченню всього, що виходить за межі власних горизонтів тощо. Але, беручи до уваги вищевказане, загальна картина позбавлена цілісності, натомість має розсіяні ідей та набір відповідних подій, які мало задовольняють глядача.
Отже, "Червоні вогні" можна визначити, якмлявий містичний трилер з рідкою детективною складовою та ще слабшою філософсько-мислительською. Стрічці був даний потужний старт, що з плином майже повністю вичерпався не дійшовши до фіналу. Тому, для більшості, пануючим відчуттям, що залишить фільм, буде розчарування, того чи іншого ступеню.
Швидше за все, справа у недостатньому досвіді Родріго Кортеса, котрий не зміг обернути перспективну ідею у відповідну оболонку, навіть з досвідченим акторським складом та професійною закадровою командою. І цього разу результат прокату виявився закономірним - стрічка пройшла його збитково.

Продюсеру Кевіну Фейгі та режисеру Джоссу Відону вдалося створити своєрідну кінематографічну команду героїв, котрих глядач знав по окремих проектах започаткованого всесвіту. Фільм поєднує у собі потужність, властиву кожному з зібраних персонажів, з певною елегантністю колективної взаємодії. Враховуючи попередню прокатну тенденцію продуктів, грунтованих на коміксах, автори мали мінімум сумнівів в успіху "Месників". Хоча з самого початку ери супергеройства студія "Marvel" достатньо ризикувала. По-перше, сучасність мало чим передбачає існування, на тих чи інших територіях, Тора, Залізної Людини, Халка чи Людини-павука. Вже трохи пізніше, здавалося малоймовірним те, що можна буде розмістити цих окремо висвітлених персонажів, кожен з котрих має свою потужну міфологію, у спільній роботі. Пан Фейгі вирішив перше завдання з честю, підійшовши до нього з неабиякою часткою ретельності та розпочавши серію фільмів про кожного із згаданих персонажів окремо, флагманом якої, на той час, була успішна "Залізна людина" Джона Фавро. Не всі наступні картини були однаково добрими, але авторам вдалося перетворити цю проблему на свою користь. Наприклад: "Перший месник", що познайомив глядачів з Капітаном Америкою, дозволив зробити свого головного героя у "Месниках" успішним об'єктом їдких жартів від того ж Тоні Старка у виконанні вже звично талановитого Роберта Дауні-молодшого.
Варто зазначити, що "Месники", значно посилили тенденцію останніх десятиліть, що полягає у масовій міграції героїв коміксів на широкі екрани та підсумовує певні результати цього процесу. Звісно, стрічка не закриває кіновсесвіту, навпаки - виводить його на наступний рівень. Безумовно, вона залишиться в історії не лише як одина з найбільш прибуткових.
І останнє, але не менш важливе, згаданий вище перехід став можливим завдяки тонкому почуттю режисерської міри, продюсерської передбачуваності, акторській зацікавленності та здоровій іронії, з котрими причетні підійшли до завдання. Це не врятувало фільм від надмірної пафосності, але дозволило заповнити його неабиякою кількістю противісного компоненту, що вирівняв заштампованість в очах глядачів, котра неминуче накопичується у будь-якому кіно про супергероїв.Зрештою, "Месники" повністю виправдали сподівання, як інвесторів так і аудиторії, ставши комерційно вдалим видовищем.

Джейсон Стейтем зумів зробити собі ім'я у сучасному кіно, котре асоціюється виключно з одним жанром - традиційним бойовиком або, як сказали би британці - hard boiled, з чітко визначеними сюжетними ходами та певним набором штампів, що у зазначеному напрямку зовсім непогано.
У фільмі режисера Боаза Якіна "Захисник", всі особливості динамічного кіно повністю реалізовані. Герой Стейтема рятує обдаровану дитину від злих та поганих людей у збиральному обличчі національних кримінальних синдикатів, що використовували її розумові можливості у своїх брудних справах. Щоправда, є незначна різниця щодо інших стрічок за участю згаданого актора - цього разу його персонаж привязується до підопічної не у кінці дійства, а майже на самому його початку, вважаючи, що дівчинка врятувала його від суїцидальних думок та відродила до нового життя. І цей факт значно змінює психологічний портрет головного героя, якщо доречно говорити про психологію стосовно таких картин. З рештою - все на місці - жорсткі дії, зйомка та постанова чудові, без надтих перегинів та швидких змін кадрів, купи здоланих противників, як не дивно, без зайвої кривавості, та оптимістичне закінчення за відсутності надлишкового ідеалізму та політичної коректності, що так притаманні голлівудському кінопрому. Трохи непощастило з центральними антагоністами китайський лиходій якийсь зайво старомодний та непоказний, а російський - надто клішований, разом зі своїм оточенням.
Отже, незважаючи на той факт, що "Захисник" залишається цілком типовим жанровим фільмом, а Стейтем знаходиться у абсолютних рамках свого амплуа, стрічка вигідно виділяється на тлі подібних робіт, завдячуючи не лише актору та режисеру, а і всім причетним, з технічним персоналом включно, що приймали участь у якісній реалізації проекту. На жаль, прокат не приніс екшену бажаного прибутку, заробивши лише невеликий бонус за старання.

Перш за все - приємна невідповідність очікуванням - сама назва стрічки "Хижа у лісі" анонсувала в думках про загублений будинок, де відбуваються дивні речі, на кшталт "кінговського" психозу чи, ще гірше, якогось штампованого дійства про жахливі сили, котрі повільно вивільняються кудись, та які безжально юзають довгі роки. На щастя, по фільму маємо справу з жахливо-іронічним шоу, де приймають участь давно знайомі хорор-персонажі, але під дуже незвичним ракурсом. Пародією це важко назвати, а от чорною комедією цілком. Відчувається стьоб над низкою жахастиків та над законами жанру зокрема. Деякі сцени картини більше смішні, ніж страшні, хоча крові та моторошності теж вистачає у надлишку.
За сюжетом: пять молодих людей, що мають кожен своє призначення у грі, у невигадливий спосіб опиняються у ізольованому місці або арені подій. Паралельно з цією лінією йде освітлення організаційно-технічного планування та виконання обрядової процедури. Якої.? Варто оцінити іронію сценаристів, котрі пішли незвичним шляхом відносин жертви та мисливця.
Так, залишилася деяка передбачуваність, скоріше, як данина згадуваним канонам жанру. Трохи ближче до кінця, зі стартом "розгульного параду нечисті", глядач матиме змогу спостерігати Сігурні Вівер, у якості протилежній від месії порятунку.До речі, Кріс Гемсворт, котрий тут виконує досить прохідного персонажа, у цьому ж році став справжньою зіркою, завдячуючи всіми відомій ролі у всесвіті "Marvel". А якщо згадати про найбільше справлене враження, то Фран Кранц та Річард Дженкінс у стрічці, майже, не мають собі конкурентів у цьому. Вони, безперечно, кращі на тлі інших.
Отже, "Хижа у лісі", своїм поглядом на жахи, трохи привнесла свіжості кінематографічному напрямку. Було би непогано побачити продовження на значно зміцнілій технічній базі, тим паче кіно пройшло прокат з прибутком, ну може не з таким бажаним та все ж.

Схоже на те, що екранізація літератури ХІХ - початку ХХ століть продовжує циклічно повертатися до тренду. Стрічка "Любий друг" режисерів Деклана Доннеллана та Ніка Ормерода - яскравий приклад того. До проекту були залучені Ума Турман, Крістін Скотт Томас, Крістіна Річчі, Роберт Паттінсона та ще низка відомих виконавців. На жаль, постановка фільму не у повній мірі відповідає рівню зібраного складу, очевидно автори не знайшли компромісного рішення щодо того, на чому слід зосередитися.
Головним героєм історії є Жорж Дюруа - бідний провінціал з великими амбіціями. Заради їх втілення він готовий майже на будь-що. А реальність тих часів складається так, що запорукою кращого майбутнього є жінки, котрі, як відомо, керують чоловіками, які, у свою чергу, керують світом або, принаймні, місцевим впливом.
Можна зауважити, що Паттінсон чудово впорався з образом дріб'язкового та корисливого від природи Дюруа, навіть міміка актора гармонювала з мерзенною особистістю переданого персонажа. Щодожіночого тріо - справді гарно. Чого варта лише Турман... У екранній адаптації новели Гі де Мопассана вона отримала роль розумної, але дещо зухвалої та волелюбної жінки. Крістін Скотт Томас виконує більш емоційно нестабільну особу, а Крістіна Річчі - великодушну та чутливу, котрій не чужі пристрасть та ревнощі.
Взагалі, у картині "Любий друг" все та всі на місці, хоча іноді важко здогадатися, що саме хотіли донести режисери у певних епізодах. До речі, було би цікаво, якби все полотно історії отримало легкий відтінок іронії. Зрештою, було би добре, якби автори були трохи далекогляднішими та продуманими. Це, безумовно, було би оцінено глядачем. І наостанок, цікавий факт - стрічка 2012 рокустала шостим перевтіленням однойменного твору Мопассана. Але скільки би їх не було, вибачаюсь затавтологію, про французів ніхто не зніме краще, ніж самі французи.

Ерік Толедано та Олів'є Накаш - знайомі імена у своїй країні, коли йдеться про французькі комедії. Після створення ними у 2011 році стрічки "1 1", по праву увійшли ще і у історію світового кіно. Картина відзначилася приголомшливим комерційним успіхом у жанрі, котрий дуже рідко претендує на шедевральність.Звісно, у порівнянні з топовими прокатними фільмами всіх часів, комедія не може похвалитися сумою, що навіть близька до рекордної, але різниця між витраченими коштами та отриманими дуже вражаюча. Цей факт поставив "1 1" в один ряд з найуспішнішими неангломовними стрічками світового прокату, змістивши тодішніх лідерів.
Більшість глядачів були розчулені історією, заснованою на реальних подіях, про міцну чоловічу дружбу( на щастя традиційну) між заможним аристократом та бідним хлопцем з передмістя Парижа. Так, картина не геніальна, але вона добра, щира та великодушна, просто сочиться настроями та, іноді, грає на сантиментах. Так, має на використанні кілька найпоширеніших кліше демагогічно-популістського змісту: паралізований, дещо зарозумілий, мільонер, що любить лише оперу, неосвітченний хлопець, переповнений народною кмітливістю та здоровим глуздом, що потішається з Вагнера та легко пише модерністські картини. Разом з тим, у комедії опущеніритм та внутрішня логіка розвитку персонажів - обидва головні герої з самого початку чітко визначені. Можливо, автори навмисно так зробили, бо обраний жанр кіно не дуже схильний до глибоких розробок характерів.
У будь-якому випадку, "1 1", як трохи мелодрама, невеликий соціальний нарис, трохи комедія позицій та, врешті решт, просто добре кіно, гідно зайняло призову нішу і стало черговим феноменом популярності та успіху. Приємного перегляду.

Вони прилетіли! З безмежного космічного простору, з далекої планети славнозвісного сузір'я Терезів, на запит до спілкування. Здавалося би, от він привід до піднесення для людства. Єдина проблема полягає у тому, що дізнатися про наміри прибульців ніхто не потурбувався. Так вже склалося - одні довго викликали та чекали, інші патологічно сприймають чужинців, виключно, як загрозу. Отже, військові беруться до встановлення контакту у свій спосіб, тобто за допомогою зброї.
Один з головних героїв - молодий офіцер, перевтілившись з шибайголового нехлюя, починає показувати справжні приклади американського духу, міцності, відваги таке інше. За команду з ним: інвалід, строкатий екіпаж з купою старих морських вовків, іржавий лінкор, що ледь тримається на плаву та трохи боєприпасів.
Разомз "глибоким", але добре продаваємим сюжетом, фільм "Морський бій" відрізняє участь співачки Ріанни, цілого ряду голлівудських селебріті та, на той час, безперечного візуального задоволення в обличчіБруклін Декер, декольте котрої оператор не втомлюється приділяти увагу, тим самим створюючи бажаний ефект контрасту з зовнішністю прибульців.
Якщо трохи докладніше про задіяних акторів, то маємо Тейлора Кітча, Ліама Нісона, Александра Скарсгарда, Джессі Племенса та згаданих вище красунь. Склад відразу розганяє будь-які сумніви у нищівної перемозі над підступними космітами. Тобто, інтриги стрічка, майже, повністю позбавлена - те, що має стати - відбудеться. З іншого боку, такий вже устояний хід подій у розважальних блокбастерах. Адже, картина масштабно-видовищна,захоплююча та, незважаючи на досить бездумний сюжет, все ж категорично заслуговує на глядацьку увагу. Тож, хоч "Морський бій" і не став комерційним хітом, багатьом він принесе задоволення, як фантастично-батальний проект Пітера Берга.

Бодай не едина студія, що ще практикує з технікою пластилінової анімації, "Aardman" та її творець Пітер Лорд, котрого тривалий час не бачили у режисерському кріслі, у 2012 році випустили на великі екрани свою чергову роботу під назвою "Пірати: Банда невдах", що виявилася значно кращою та жвавішою попереднього мультфільму.
Згадана студія вже давала глядачам декілька успішних творінь, серед яких "Втеча з курника" та "Прокляття кролика-перевертня", тому не потребує доказів своєї спроможності. Щоб ще раз переконатися у цьому, достатньо переглянути "Піратів", що виділяються помітним ритмом та мінімумом невдалих гегів. Може скластися враження того, що фільм - це своєрідна, перенесена на екран, данина твору Роберта Стівенсона, підтримана групою "Monty Python". Стрічка надихалася всіма можливими штампами тем плаща та шпаги, а також піратських забобонів, тож глядачі матимуть змогу помітити купу цитат та відсилань, ймовірно отримуючи від цього задоволення. У той же час, картина демонструє, як можна, залишаючись розважальним проектом, не бути позбавленою певного сенсу.
Отже, анімаційний фільм "Пірати: Банда невдах" належить до тих робіт, з котрими слід ознайомитися. Звісно, він сподобається не всім по низці причин, серед яких і просте відвикання від подібного візуалу або ж, взагалі, сприйняття його, як чогось незграбного. Попри це, стрічка має знайти свого глядача, хоча би серед більш дорослого покоління, котре пам'ятає чудові пластилінові мультфільми.

Напівляльковий мультфільм режисерів Пітера Лорда та Джеффа Ньюїта, що має назву "Пірати! Банда невдах", складається, головним чином, з набору якостей морських розбійників, відомого завдяки устояним забобонам про них, та не зовсім дитячих жартів. Гумор не що є якимось грубим чи вульгарним, просто його рівень не для зовсім маленьких глядачів, у тому сенсі, що належним чином він сприйматиметься більш дорослими з них.
Сюжет не сяє оригінальністю та не претендує на всебічний захват, але не позбавлений цікавості, що вже непогано. Так, у часи розвитку технологічної анімації, персонажі для декого виглядатимуть незграбними та неприродніми, а низка сцен та рішень можуть викликати здивування. Не дивлячись на це, не варто недооцінювати ту кропітку роботу, що виконали творці стрічки.
Так, уХХІ столітті мультфільм обраної візуалізації повинен бути більш видатним, щоб привернути бажану увагу. І ситуацію, навряд чи, виправить навіть зіркова озвучка, до котрої були залучені Г'ю Грант, Сальма Хаєк, Мартін Фріман, Девід Теннант та Брендан Глісон, бо на імена у титрах дивиться небагато глядачів, тим паче мала за віком їх частина.
Взагалі, завжди хочеться більшого, але маємо таке бачення, котре не гірше, треба зауважити. Тому картина обов'язково знайде прихильників, або, хоча би, спробує зайняти прийнятну нішу у своєму жанрі.

На перший погляд, представлена як романтична комедія, стрічка "Риба моєї мрії" виявляється схожою на той фантастичний проект, що герої мають реалізувати. Точніше, для творців є однакові стимули - бажання представити глядачам щось, що стосується відносин Заходу з Арабським Сходом, але не пов'язане з черговим терактом, вибухом чи смертю.
Для виконання цього завдання був задіяний відомий сценарист Саймон Бофой, котрий вважався фахівцем у британсько-східних відносинах, на кінематографічному рівні звісно, завдяки сценарію до "Мільйонера з трущоб". Як він впорався із задачею кожен вирішить сам. В цілому, сюжетні лінії роману-першоджерела Пола Тордея представлені у повній мірі, тут і романтика, і політика, і геополітика, і відповідна сатира. Широкі комедійні можливості закладені у самій абсурдності проекту розведення лосося у пустелях Ємену. Персонаж Юена Мак-Грегора - фахівець-іхтіолог Альфред Джонс, змушений британським урядом реалізовувати, на перший погляд, забаганку, замовником котрої є арабський шейх. Але всі божевільні, з точки зору вченого, вимоги негайно фінансуються, а він сам все глибше застрягає у обставинах, що накопичуються, як професійних, так і романтичних. Варто зазначити, що героїня Емілі Блант відіграє дещо незрозумілу роль, як інвестиційний консультант, але це більше питання до самої посади, а не до персонажки роману та стрічки, і тим більше не до самої акторки . Якщо ж говорити про майстерність виконання, то ні Мак-Грегору ні Блант не було потреби вилазити зі шкіри: перший вже звично видає, такого собі, справжнього британця з неминучим твідовим піджаком, деякою відірваністю від життя, коропами у ставку на задньому подвір'ї та своєрідним почуття гумору, друга - також грає абсолютно традиційну англійку, з тою лише різницею, що додає професія та трохи інший соціальний статус. А от кого насправді слід відзначити - так це Крістін Скотт Томас, котра блискуче передала образ нещадного та ексцентричного політичного технолога, що приймає рішення частіше за можновладних роботодавців.
В результаті, описана вище химерна суміш, під назвою "Риба моєї мрії", отримала форму абсолютно британської романтично-політично-авантюрної комедії, котра була би зовсім чудовою, якби не дивна утопічна тема, що стала основою для фільму та, у більш глобальному розумінні, сам геополітичний проект, продуктом якого і є роман та, відповідно, і створене за ним кіно.

Гостросюжетний детектив під інтригуючою назвою "Останній заповіт Нобеля" орієнтований на глядача, котрий є прихильником не лише непередбачуваних злочинів та несподіваних колізій, а й додатків до динаміки у вигляді змов та розслідувань.
Головна героїня картини, що є журналісткою, не лише просто приймає участь у розкритті вбивства одного із членів комісії Нобелівської премії, а й стає його свідком, заглиблюється в історію та дізнається більше про ключові фігури фундаментаторів цього наукового конкурсу та, звісно, наражається на серйозну небезпеку.
Добра режисерська та операторська робота, приємні актори, на чолі зі шведкою Малін Крепін, цікавий перебіг захопливих сюжетних подій залишають після перегляду стрічки приємне враження якісного кінопродукту. Що стосується детективно-кримінального жанру - європейські зразки аж ніяк не поступаються американським, часто навіть перевершуючи їх у змістовній складовій.
У картині розкриті не лише нюансовані боки журналістських розслідувань, з урахуванням реальностей старого світу, а також процеси відстоювання професійних чеснот та прав, на що далеко не кожен здатен, на території якої б держави він(а) не знаходилися та яке б друковане видання не представляли. Ще одним додатком до основної лінії розслідувань, проходить психологія сімейних стосунків головної героїні: пасивність чоловіка та активні спроби захистити дитину від знущань у школі.
Загалом, "Останній заповіт Нобеля" не буде розчаруванням та марною витратою часу для більшої частини глядачів.

Так, під час перегляду останьої на даний момент частини "Американського Пирога", що має підназву "Знову разом", не потрібно багато думати, запитливо чухаючи потилицю, треба просто дивитися. Так, переважно, туалетний гумор, так, досить вульгарно, з цим важко сперечатися. Але, чорт забирай, це ще весело! "Пирогова" франшиза мала той тип вищезгаданої оповіді, що ще не викликав цілковитої відрази, на відміну від сучасних кінематографічних нащадків комедійного піджанру започаткованого нею. У той чудовий час, її фільми приносили гарний настрій та були запорукою добре обраного перегляду.
Безперечною зіркою, починаючи з самих ранніх робіт, є Стів Стифлер, котрого на відмінно втілив Шон Вільям Скотт. Більшість смішних, легковажних, божевільних та врешті дурних ситуацій зав'язано на цьому персонажі. "Знову разом" не стало виключенням, настрій лежить, переважно, на його плечах. Так,всі інші образи і, відповідно, задіяні у них актори теж молодці, але до рівня Стифлера наближається, хіба що, герой Джейсона Біггза - Джим.
При всієї божевільності показаних у стрічці пригод, не можна сказати, що комедія абсолютно бездумна, адже закладені у неї теми дорослішання здатні декого, навіть, розчулити. Врешті-решт всі старалися - від акторів до сценаристів.
Отже,"Американський пиріг: Знову разом" - це справді смішна та весела, як і повинно у принципі бути, вже начебто і не підліткова, комедія, що відрізняється від більшості теперешніх примхливих, солодко-нудотних, відверто тупих або висмоктаних з пальця жанрових робіт. Так, дехто стверджуватиме, що, мовляв, низький рівень, гумор нижче поясу, таке інше... Але, все пізнається у порівнянні, звісно не з британськими тонко-іронічними та цинічно-саркастичними.
І наостанок, ще тримаючийся у певних рамках здоровий позитив, котрий встановлює стрічка, був з вдячністю прийнятий глядачами та приніс картині впевнений прокатно-касовий прибуток. Цього разу цілком виправданий.

«Роковое число 23» психологический триллер, который мастерски манипулирует восприятием зрителя, затягивая в мир психологического хаоса и загадок. В центре истории Уолтер Спэрроу (Джим Керри), обыкновенный человек, чья жизнь меняется после того, как он начинает одержимо исследовать загадочное число 23, упоминаемое в романе, который он случайно находит. Вскоре он начинает видеть это число везде и приходит к ужасному выводу: его жизнь переплетается с событиями из книги, а на самом деле, возможно, он сам стал убийцей.
Сюжет и атмосфера
Фильм начинается с простого, почти безмятежного начала, но постепенно раскрывает мрак, который скрывается в голове главного героя. Сюжет цепляет своей загадочностью и интригой: когда числа начинают становиться частью реальности, они охватывают не только персонажа, но и зрителя, заставляя усомниться в собственной адекватности. Рассказ о том, как «Роковое число 23» становится навязчивой идеей, которая угрожает жизни Спэрроу, это не просто психологический триллер, но и исследование человеческой психики, грани между нормальностью и безумием.
Важным моментом фильма является его способность создавать чувство напряжения, которое нарастает с каждым кадром. Интрига не отпускает до самого конца, а неожиданная развязка заставляет пересмотреть многие моменты, которые казались ясными ранее. Концовка действительно удивляет, и никто не мог бы предсказать, какой поворот она примет.
Актерская игра
Джим Керри, известный своими комедийными ролями, в «Роковом числе 23» демонстрирует свой огромный актерский диапазон. Он прекрасно справляется с ролью человека, постепенно теряющего разум, и эта игра дает возможность зрителю увидеть его совершенно с другой стороны. Его способность перейти от комического к драматическому, от спокойствия к безумию это то, что делает фильм не только интересным, но и невероятно увлекательным для просмотра.
Также стоит отметить работу Вирджинии Мэдсен в роли жены Уолтера, Агаты. Ее персонаж играет важную роль в поддержании баланса между нормой и отклонением в восприятии главного героя. Логан Лерман, исполнивший одну из второстепенных ролей, также отлично вписывается в картину, добавляя свежести и легкости.
Работа с числом 23 и визуальные решения
Особенность фильма это создание атмосферы, в которой число 23 становится не просто символом, а живым, пугающим элементом, который преследует героя на каждом шагу. Это один из тех редких случаев, когда числовая символика сама по себе становится центром повествования, заставляя зрителя следить за каждым появлением числа на экране.
Операторская работа Мэттью Либатика, который ранее работал с Дарреном Аронофски в «Черном лебеде» и других известных картинах, заслуживает особого упоминания. В «Роковом числе 23» он использует четкие, выверенные кадры, создавая ощущение замкнутого пространства, где каждый шаг героя ведет его все глубже в бездну.
Заключение
«Роковое число 23» это не просто триллер с элементами детектива, это фильм, который исследует тему одержимости и психического разрушения, заставляя зрителя переживать каждую секунду вместе с главным героем. Джоэл Шумахер, опытный режиссер, создал атмосферу, в которой число 23 становится символом не только загадки, но и безумия, что делает картину особенно сильной в жанровом контексте.
Этот фильм идеально подходит тем, кто любит сложные, многослойные истории с неожиданными концовками. Для меня лично он стал не только захватывающим кинопутешествием, но и открыл Джима Керри в новом свете как драматического актера, способного создать по-настоящему глубокий и многогранный образ. Это тот случай, когда фильм не просто захватывает, но и заставляет думать. Вдохновленный просмотром, я абсолютно уверен, что «Роковое число 23» это один из тех триллеров, которые можно пересматривать, находя все новые детали и смысловые акценты. Безусловно, картина достойна внимания, особенно если вам нравятся психологические игры с реальностью и восприятием.

Cериал очень хороший, мне очень понравился, жду еще серии. Да, сделано на макер голливуда, но я реально считаю что и сценарий и игра актеров хорошая, снят качественно, грим и костюмы шикарные. Эдди хороший актер я считаю он попал в точку. но есть одно жирное НО...эта чернокожая актриса.. я говорю без капли расизма, но она тут вообще не вписывается, наоборот, она очент сильно ухудшает этот сериал и превращает его во второсортный гетто сериал...тут нет никакой мимики, хорошей актерской игры...так же отвратительно играет Нуриа, жена Чарли, но к ней вопросов нет она хотя бы симпатичная и не так бросается в глаза, она актриса второго плана...ок, если они хотели чернокожую актрису, что не удивительно в наших реалиях, (белый мужчина антигерой и чернокожая женщина спасающая мир), то я считаю на эту роль шикарно подошла бы Виола Девис, она с Эдди отлично возвысили бы этот сериал на новый уровень..но этот сериал не наберет даже 8-9 баллов только изза этой непонятной Бьянки...

Доволі динамічний та якісний детектив "Останній заповіт Нобеля" (Nobels testamente), знятий режисером Петером Флінтом за бестселером відомої шведської журналістки та письменниці Лізи Марклунд, твори котрої користуються серйозною світовою популярністю, більше того, на батьківщіні вона взяла на себе роль ідейної співавторки інших творців детективного жанру літератури.
Головною героїнею стрічки є журналістка Аніка Бенгцтон, у виконанні чарівної для скандинавських земель акторки Малін Крепін, що виявилася втягнутою у політично-економічний скандал у науковій сфері. На неї чекатимецілий вир подій, що закручується після вбивства під час церемонії вручення Нобелівської премії. Журналістка поступово стає не лише головним свідком, але й ефективним розслідувачем,наражаючи на небезпеку не лише себе, але й багатьох пов'язаний з цією справою...
"Останнє заповіт Нобеля" - це не тільки історія про сильну, рішучу та вродливу жінку, але й про темні сторони відомих та впливових наукових організацій, що не завжди грають у відповідності до заповітів власних засновників.
Шведська кіностудія "Yellow Bird", котра займалася виробництвом фільму, вже не вперше тішить поціновувачів детективного жанру якісними роботами, до яких належить і дана екранізація. Приємного перегляду.

-"...преданность состоит из сочетания любви и бескорыстногослужения..."

Мы с тобою роботы, роботы-ебо... - это не про этот фильм.
Тёплый душевный, человечный. Ещё одно произведение о том что самое важное что у нас есть - это человечностьи чего можно достичь бескорыстной заботой и трудом.

Можно растекаться мыслью по древу и искать социалистические идеи ставшие столь популярными теперь и на западе, но мы здесь за эмоциями, и фильм с этим хорошо справляется оставляя чувство теплоты и умиления от полученного опыта.
Ещё один хороший добрый "мультик" для всей семьи от Дримов.