Рецензии на фильмы и сериалы

Герой Зака Ефрона у фільмі "Щасливчик" дійсно має підстави на подяку долі. Морський піхотинець, що повернувся з Іраку, куди був направлений країною для виконання "рятувальних місій" в ім'я демократії, зберіг життя та, у більшості, здоров'я і розум. Згідно набутих забобонів, він переконаний у тому, що ангелом-охоронцем йому справно слугувала чужа фотокартка з зображенням незнайомої дівчини, котру випадково знайшов на руїнах. Тепер метою Логана стають пошуки тієї блондинки для вираження вдячності.Історія така ж мила та прямолінійна, як і надзвичайно мало пов'язана з реальністю. І справа тут зовсім не у тому, що головний герой пішки вирушає у мандрівку за примарою, і навіть не у тому, що знаходить та влаштовується до неї на роботу. Не у факті, що у простого американського солдата виявляються різнобічні таланти. Мабуть, цільову аудиторію стрічки зовсім би не здивувала, навіть, наявність ступеню сходознавства, фаха з давніх загублених мов, майстра макраме та спірітолога.
Далі все, як полюбляють домогосподарки усього світу - Логан, замовчуючи дивну причину свого візиту, діє по обставинах - чуйністю, уважністю та великодушністю заробляючи при цьому бали. Взагалі, попри всі негаразди та існуючі перепони, ніщо не має перешкодити бравому піхотинцю домогтися кохання свого життя та простого людського щастя, звичайно.
Картина "Щасливчик" не загрожує жодною інтригою, має простий сюжет, котрий, можливо, комусь здасться трохи затягнутим, основний акцент зроблений на чутливість, що притаманна романам Ніколаса Спаркса, до речі фільм знятий по однойменному його твору. Але, не дивлячись на всю, згадану вище, надуманість та гіпертрофованість дійства, сльозливість та сентиментальність, мелодрама, звісно ж, знайшла своїх, переважно, глядачок та принесла на їх тендітних руках непоганий касовий успіх.

Все фломастеры разные.
На мой взгляд, продолжение заметно хуже первой части. Оно отличается гораздо более рваным темпом повествования и большим уровнем недосказанности в многочисленных ветках сценария.
Знаменитое "гудение" в саундтреке уже не вызывает тех же эмоций и используется скорее просто для того, чтобы было. Но самое слабое звено - развитие самого Пола. В первой части это не было лейтмотивом, но вторая должна была вся быть построена на этом. Как пройти путь от потерявшего всё подростка до нового императора, мессии и вершителя судеб? Как стать чем-то большим, чем просто человек? И нет, Дэвид, на этот раз размытые видения не прокатывают. Последний Атрейдес скачет по сценарию как мячик-попрыгунчик, безвольно ведомый силой инерции и притяжения от одного персонажа до другого.
Скучно, рвано, попытка в глубину провалилась. Возможно, если смотреть залпом обе части эффект будет иным.

Это не фильм, а набор атмосферных сцен. Поэтому в комментариях столько пишут про невероятное захватывающее погружение. И будь это художественным альбомом, Вильнев слыл бы великим живописцем. Кино это пусть и смежное, но другое искусство. И да, понятно, что книга слишком многопланова, чтобы рассказать все на экране. Но Вильнев берется всего за один вопрос. Как пустыня, злая воля людей и неявная нам судьба рождают пророка из мальчишки.
Это же архетипический сюжет. Парафраз. И вот, когда начинаешь разбирать, оказывается что в картине все рукотворно. В Лисан аль-Гаибе нет ничего от религиозного откровения, а природа мышления тех, кто его ждет, выведена карикатурно. Наверное, поэтому в интернетах сейчас много мемов про Стиглара, из которых мне нравится поездка лягушки на пустынной змее. И получается, что зова судьбы нет. Нет пророка. Нет и великой силы, таящейся в пустыне. Здешний Шаи-Хулуд это никакое не воплощение, просто кайдзю на фоне. Ну, впечатляет. Но когда говорят, что Лисан аль-Гаиб примирился с Песчаным червем, понимаешь, что Вильнев не смог показать никакую мистическую связь между ними. Пол оседлал зверя. И все. А если уж смотреть за тем как человека меняет пустыня и ужасы войны, то лучше поставить "Лоуренса Аравийского". По глубине превосходит. Наконец, злая воля. Тут тоже просто диспозиция. Про Харконенов мы знаем, что это жестокие садисты. Про непадишах-императорачто Кристофер Уокен стар и устал. Про Бене Гессерит, что режиссеру понравилась фраза "планы внутри планов", и речь видимо идет о второй пятилетке. Про спайс, что его добывают.
Про остальное...
Ну, что бог пошлет. Все черный ящик. Может кроме леди Джессики. И конечно легко достроить в своих мыслях какие-то связи. Но что думает обо всем этом режиссер из быстрого пересказа сюжета за последний час понять не так просто. Возможно, вся эта возня отвлекает его от завораживающего тягучего песка. В общем, Вильнев делает строго то же что Линч на технически новом уровне. Картинка приятнее, радует глаз. Но проблема в том, что Линч это уже делал. И делал лучше.
А так без сомнения великий художественный альбом с музыкальным механизмом, просто великий.

Як то кажуть - хочеш екстриму - подбай, перш за все, про безпеку. Але, мабуть, веселих західних туристів з надлишком адреналіну та браком IQ, ніхто не попереджав про це. Замість традиційних прогулянок вони обрали дику екскурсію до Чорнобильської зони відчуження з "досвідченим" провідником Юрієм. І хоча місцевий стан речей наводить до сумних думок про тлінність буття, молодь сміється та радіє, але, звісно, недовго... Все згідно відомих та суворих жанрових догм. Приблизно такий короткий зміст фільму режисера Бредлі Паркера "Заборонена зона".
Місцем зйомок була обрана, переважно, Сербія і, треба зауважити, для такого бюджетного кіно панорами покинутого міста та околиць виглядають, досить, переконливо, чого не скажеш про дії, котрі відбуваються на екрані. Все відверто заштамповано прийомами дешевого жахастика - біганина у темряві, нечіткі кадри, паніка, галас, тощо. Загалом, цікавість до картини починає зникати так і не з'явившись. Далі горезвісні "туристи-екстремали", відповідно до тих же рамок жанру, починають рідшати своїми рядами, заглиблюючись у темряву та стикаючись з чимось або кимось дуже нечітко визначеним. Події падають до рівня якогось жалюгідного фарсу.
Отже, якщо не враховувати зовнішність Олівії Дадлі та фінальний трек Мериліна Менсона, стрічка "Заборонена зона" виявилася відверто безнадійною та мінімально цікавою. Сама по собі тема, при наявності відповідних коштів та фантазії/таланту, все ще перспективна, але, як виявилося, ні того ні іншого автори не мали у розпорядженні. З означених причин, глядачі, що оминуть увагою дане творіння, абсолютно нічого не втратять.