Рецензии на фильмы и сериалы

Чи можливе кохання після пятдесяти та як розгортається пристрасть і секс на закаті життя? Ці питання задає Андре Тешіне - автор стрічки "Незакінчений роман" за мотивами твору Філіппа Джана.
Головні герої фільму обтяжені досвідом, який вони здобули до початку показаної історії. Агент з нерухомості Жудіт, котру виконує Кароль Буке на піку свого образу королеви холодного гламуру, веде пошуки, скоріш за все щастя, шляхом, доволі, безладних та нерозбірливих зв'язків. Френсіс у втіленні Андре Дюссольє, успішний письменник, батько та дід. Дві людські істоти, котрих потріпало життя, збагативши досвідом.
Картина знаходить своє призначення у хроніці цієї зустрічі, водночас наповненій чимось обіцяючим та отруєній привидами з минулого. Іноді ці привиди вельми тілесні, наприклад Аліс (Мелані Тьєррі) - дочка Френсіса, що своїм зникненням надає стрічці певну тональність, або Анна-Марія (Адріана Асті) - колишня коханка Джудіт та приватний детектив, що теж відобразилася на обох.
Дія стрічки розгортається у Венеції, котру Тешіне показав не як місто-музей та туристичну мекку, а як звичайне місце зі своїми мешканцями та побутом.
"Незакінчений роман", хоч і має делікатний баланс між мукою та безтурботністю, чіткі ознаками стилю автора та певну атмосферну сутінковість, не отримав глядацького визнання, не згадуючи вже про повний комерційний провал.

Лілі Коллінз дочка шанованого співака Філа Коллінза, досить добре виглядала у скромних ролях, що були у неї до того, як автори "Білосніжки: помсти гномів" довірили їй головну. Але, все ж таки, мило-харизматичного з приємними рисами обличчя далеко не завжди достатньо, навіть для екранізації казки. Так от, якщо заглянути у загальний контекст стрічки, тоболісного враження довго шукати не доведеться з причини того, що воно майже на поверхні.Незрозуміло, навіщо були залишені, так контрастуючі з білим оточенням, широкі чорні брови.? У Білосніжки-брюнетки.? Можливо, це недоторкана гордість акторки.? Можливо, оригінальний, що цілком сумнівно, загин сценаристів.? З цим годі,зрештою, зовнішність - суто індивідуальне сприйняття. Але куди дівати гру, що показала вищезгадана особа.? Рівень зовсім не зірковий. На тлі окресленого, можнадодати, більш ніж, чудернацький сюжет з толерантними гномами на ходулях, відсутність яскравих другорядних персонажів, жахливі декорації, що виблискують фальшою, та і взагалі - дуже слабкий, навіть для дитячого, фільм. Лише величнаДжулія Робертс самотужки держить планку та прикрашає своєю участю весь цей сумнівний проект. Саме за неї тримається вся нечисленна казковість.
Отже, "Білосніжка: помста гномів" - це вкрай невдала версія всім відомої історії. З такими жалюгідними сюжетом та оформленням, притягнутими гумором та діями, у більшості посередньою грою, залишається таємницею, як змогла картина заробити у прокаті.? Казка відверто спотворена на голлівудський манер, без очевидних поглядів, які би дозволили без критики прийняти таку інтерпретацію, махнувши рукою на недоліки.

Схоже, криза сценаріїв у Голлівуді продовжила набирати оберти і у 2012 році, що теж відзначився фільми-клонами, адже інша "Білосніжка" піджимала виходом на екрани у ньому дану. Щоправда, стрічки мали дещо відмінні акценти своїх історій.
"Білосніжка: Помста гномів "- це чергова інтерпретація ортодоксальної казки, з основними символами та персонажами, від котрої не варто очікувати чогось надзвичайного.
Чи не єдиною несподіванкою стрічки стала поява Джулії Робертс у образі, не те щоб злої, але трохи цинічно-саркастичної та меркантильної мачухи. ЩодоЛілі Коллінз, то не можна зауважити про її особову органічність у ролі Білосніжки, однак, порівняти з неліцензійною копією Одрі Гепберн - цілком. Зовні приємна, адже добра копія краща за поганий оригінал. Армі Хаммер теж показав натягнуту гру, котра на відстані від еталонної.
Сюжет стрічки, наче, і містить певні рішення, але вони незначні, тому й не залишають бажаного враження. Наприклад, гноми стали представниками різних рас... Може хтось і оцінить американську толерантність, та до чого вона у класичній казці.? Процес спілкування з дзеркалом сценаристи помітно ускладнили, керуючись якимись своїми задумками, але від цього він нічого суттєвого не отримав. Головна героїня, стараннями тих же сценаристів, додала до звичного становища жертви ще і борця за справедливість.
Отже, "Білосніжка: помста гномів", маючи мінімальні переваги, дивує зовнішньою фальшею, що виражається, насамперед, у жалюгідних декораціях, при тому, що кошторис картини складав 85 млн.$.Фільм не залишає післясмаку справжнього дива, тому рекомендувати його можна, хіба що, в ознайомчій якості.

Стрічка режисера Девіда Кроненберга "Небезпечний метод" заснована на п'єсі Крістофера Хемптона"Зцілення розмовою", до речі, він же виступив і у якості сценариста. А згадана п'єса, у свою чергу, черпала натхнення з книги Джона Керра "Найнебезпечніший метод". Та чи доцільним був такий ланцюг творчих старань.?
У картині йдетьсяпро методику батька психоаналізу Зігмунда Фрейда та його продовжувача ідей Карла Густава Юнга, котрий зійшов зі шляху вчителя, створивши свою теорію, зокрема, про поняття "архетипу колективного несвідомого",тобто чогось примарного та виключно теоретичного. Фільм детально демонструє складні стосунки двох вчених, їх початкову дружбу та неминучий розрив, заснований на різних поглядах та переконаннях. Сюжет ґрунтується на сумнівній історії зцілення Юнгом, за допомогою свого методу, злегка навіженої мазохістки Сабіни Шпільрейн, у виконанні Кіри Найтлі, котра отримала психологічну травму від батька і бла-бла-бла... та подальшу спокусу від лікаря, сімейного чоловіка, який, очевидно, був не байдужий до одужуючих пацієнтів ...
Навряд чи стрічку можна назвати чудовою, незважаючи на причетність майстра Кроненберга. Так, доктори-аристократи в обличчях Фассбендера та Мортенсена, звісно, виглядали переконливо, як власне і Кассель у ролі недолугого психоаналітика-анархіста, чого не можна зауважити про Найтлі, хоча кривлялася вона добре.
Згаданий режисер відомий специфічними, нестандартними, у більшості цікавими авторськими роботами, незалежно від жанру. Він знає, як привернути увагу глядача, чим взяти його, має свою думку та певний стиль. На жаль, "Небезпечний метод" важко віднести до одного з таких витворів.
Навіть враховуючи те, що фільм досліджує сексуальні теми, психологію, певною мірою, елементи BDSM, він не зацікавить широкого глядача з причини своєї нудності та крихкості теорій, освітлених у ньому,відсутності визначеності. Дехто скаже, що картина для мислячого глядача. Ну то прапор їм у руки, всім відомо, від кого йдуть подібні вислови - від тих, хто завищує власну вартість.
Можливо, Кроненберг навмисно показав історію у такому форматі - без витриманої моралі, без звичних переконань, так би мовити, без чорного та білого. Просто, от вам життя, от люди, от дії, думайте та вирішуйте самі на чиєму боці волієте бути...

"Екологічний" мультфільм "Лоракс", знятий по мотивах дитячої книги, дуже відомого у Америці письменника, наголошую - популярного саме там, розповість глядачеві про порятунок від чергової "урбаністичної катастрофи" у досить отруйних кольорах.
Отже, є якесь пластикове містечко, де населення масово співає та радіє, але, насправді, підстав для цього немає, бо живуть вони на обмеженій території, без будь-якої живоїрослинності, та купують повітря у місцевого "олігарха". Хто винен? Зясувати це доведеться маленькому хлопчику, котрий наполегливо домагається симпатії дорослішої дівчини. Майже за Фрейдом... Але для здійснення цього йому потрібно вийти з міста та дізнатися безліч секретів від "екологічного злочинця" у вигнанні...
А хто ж такий, власне, Лоракс, спитаєте ви. Це місцевий "зелений активіст" магічного походження та рудого кольору, щось безформене, але дуже пухнасте та розмовляє голосом Денні ДеВіто.
Взагалі, незрозуміло з чим пов'язаний комерційний успіх мультфільму. Він вкрай простий та невигадливий, з типажами, у більшості, набратими за шаблоном. Сюжет, відповідно, легко передбачуваний, а хорові співи, на мій погляд, взагалі зайві та дратівливі.
Як висновок, анімаційний фільм "Лоракс" можна оцінити, лише, як типову роботу, з набором все ще працюючих заготовок. Конкурентом популярних стрічок його назвати важко, рекомендувати до перегляду не дозволяє совість.

Скажімо так: Меріл Стріп - талановита особистість, але сказати те саме про режисерку Філліду Лойд, на жаль, неможна.
Більше того, невідомо з якої причини, згадана актриса у ролі Маргарет Тетчер у картині "Залізна леді", також показала себе з ненайкращого боку та, навіть за таких умов, витягла на собі цей кінопродукт, по праву отримавши за це "Оскар".
Сама стрічка, окремо від гри Стріп, зацікавить глядача набагато менше. У ній проглядається і надмірна пафосність, і претензійність, і затягнутість у поєднанні з зайвою ідеалізацією образу "залізної" політикині.
Історичний контекст у фільмі розкривається через, вибачте, затемнений стан мозку літньої екс-прем'єр-міністерки, котра постійно бачить перед собою привид давно померлого чоловіка у виконанні Джима Бродбента. У той же час, іноді він з'являється живим та справжнім, але щоб зрозуміти, де саме, за сюжетом, знаходиться видіння, а де реальна людина під час перегляду не так просто, виникає певна плутанина. Що цікаво, живий прототип історичної постаті, тобто сама Маргарет Тетчер, особисто була напрем'єрі, присвяченій їй, стрічки. У свої, на той час, 86 років! Сповна розумом, з відчуттям гумору та пристойного вигляду. Браво!
Отже, "Залізна леді" -це, досить, середнє, навіть посереднє, кіно про сильну, впливову, велику політичну фігуру, чи не єдиною перевагою котрого стала виконавиця головної ролі. За чутками, Тетчер була не дуже задоволена відображенням свого образу, скоріш за все, справа тут більше у сюжеті та його особливостях, а ці питаннях вже до сценаристів... Напевно, ніхто з розумом не захоче побачити себе на екрані, хоч і у героїчно- драматичному світі, але з маразмом ...