Рецензии на фильмы и сериалы

Мабуть усі пам'ятають культовий фільм Кубрика "Сяйво". Так от, у2013 році Кінг написав до нього сиквел "Доктор Сон", і ось, через не так вже й багато часу, роман був перенесений на великий екран. Він розповідає вже про дорослого Денні, сина схибленого Джека Ніколсона, який володіє надприродним даром бачити щось містичне. Подіїпочинаються в 80-х і показує Денні та його маму після тих жахливих подій. Вони живуть в невеликому будинку в тихому американському містечку, і у них на перший погляд все добре, ось тільки Денні знаходиться в постійному страху перед чимось надприроднім. А потім він вчиться трюку, що допомагає з ними справлятися, але це не допомагає хлопчику стати щасливим чоловіком. Він виріс і перетворився на жалюгідного алкоголіка. Все своє життя він скочувався по похилій, доки не досяг дна. Ця сюжетна лінія в "Докторі Сні" є сумною драмою втраченого чоловіка з посттравматичним стресом і алкоголізмом, який все життя тікав від примари свого жорстокого батька. НаЮена МакГрегорав образі дорослого Денні без сліз не поглянеш, але добре, що через деякий час він переїжджає до іншого міста, зав'язує з випивкою і веде тихе життя, втішаючи людей похилого віку в будинку для літніх людей, коли приходить їхній час. Тобто стає Доктором Сном... А далі починається саме цікаве...

Так, скажу сразу - это кино не для всех. Кому-то оно покажется излишне сумасшедшим, кто-то не выдержит длинный хронометраж, кому-то просто не нравятся китайские актёры (да, есть и такие люди) - но я в восторге. Фантазия сценаристов, придумать столько вселенных, столько поворотов, столько ситуаций, всё это вплести в сюжет - это просто нечто. Есть о чём подумать. Важность семьи в жизни человека, понимания друг друга, терпения, любви. Умение принять себя, полюбить то, что у нас есть и увидеть в жизни что-то прекрасное. Вопросы родителей и детей. Вопросы человеческого сознания, реальности, других вселенных... Например, такое понятие в философии, как Платоновы пещеры - мысль о том, что знание ограничено, и что мы не можем быть уверены, что вещи таковы, какими мы их видим. Мы томимся в глубоком сне, не зная, что на самом деле реально. Откуда нам знать, ЧТО реально? Откуда нам знать, что настоящая жизнь - не за границами того, что мы считаем жизнью? А, например, солипсизм - это философская доктрина, суть которой - отрицание объективной реальности. Солипсисты признают существование лишь собственного сознания, всё остальное, как они считают - лишь картонные макеты, порождённые их собственным воображением. Никто и никогда не сможет предоставить достаточно веские доказательства того, что объективная реальность существует ВНЕ воспринимающего её субъекта. Может ли вообще вселенная существовать без тебя как стороннего наблюдателя? Глупый вопрос? Только не для физиков-теоретиков, для них это действительно интересная тема. Так с чего всё это началось? Когда всё это началось? В прошлом, в будущем. Кто знает, где начало всего? Узнаем ли мы когда-нибудь происхождение всего? Или всегда будет то, что возникало раньше? И ещё раньше, и ещё раньше. Существуют ли начало и конец? Или же всё связано в один бесконечный круг? Может, слова НАЧАЛО и КОНЕЦ обозначают один и тот же момент? Это же просто потрясающе, если задуматься! Мы живём в настолько интересном мире, что просто поразительно! Сколько всего предстоит открыть, поменять взгляд на многие вещи, невероятно. После просмотра ходил весь день, как в головку стукнутый. Никогда не видел ничего подобного.

Надеюсь, никто не станет оспаривать мое мнение о том что это лучшая серия Бондианы с Дэниэлом Крейгом?
Бонд, по которому я буду скучать... От самого первого знакомства в Казино Рояль до последнего кадра с салютом над его головой - несомненно Крэйг- лучший Бонд. Для меня он стал своим и более реалистичным. Казино Рояль с бесподобным Мадсом Меккельсеном и живой Евой Грин, это золотой фонд мирового кино, немного таинственный и одновременно глубокий 007.
Координаты Скайфолл это точка в истории М, которую мы так любили, и личная тайна Бонда которая немного освещена.. В каждый из этих фильмов погружаешься и чувствуешь напряжение которое не отпускает до конца. Но вот финальные титры, и ты понимаешь что это последний фильм с любимым актёром, и хочеться сказать одну фразу -спасибо за блестящую службу мистер Бонд, это были лучшие годы.
Я буду скучать...

Цей байопік розповідає про те, як компанія "Форд" прагне відвоювати у "Феррарі" першість в 24-годинній гонці Ле-Ман, а для цього потрібні найкращий спорткар і найкращий гонщик.Перегони Ле-Ман - це у всіх сенсах перевірка на витривалість. Як витривалість автомобіля, так і витривалість гонщика, адже один без іншого ніяк не виграє. І найчастіше перемога залежить саме від гонщика, його божевілля гнати до межі і випробовувати машину так, як ніхто її не наважиться випробувати. І в цьому плані Кену Майлзу не було рівних в свій час. А може і зараз, оскільки таких авантюр, як зібрати найшвидшу машину з нуля за 90 днів, світ автомобілебудування ще не знав. Над цим кращі інженери працюють десятиліттями, удосконалюючи автомобіль поступово. Але його друг Керролл Шелбі повірив, що це можливо, і вони вдень і вночі працювали над здійсненням цієї божевільної мрії, щоб разом з "Фордом" утерти ніс задавакам з "Феррарі".

"Кролик Джоджо" став одним із найбільш обговорюваних фільмів рубікону 2019-2020 років.Суперечки виникли навколо висвітлення жахів фашизму, нацистської Німеччини та війни - тем, до яких завжди намагаються ставитись обережно. Наскільки доречно показувати уявного друга Гітлера, який підтримує хлопчика у скрутні хвилини? Чи це не занадто? Цим переймалися голлівудські студії, які відмовляли режисерові у фінансуванні. Це питання ставили собі актори, які проходили проби на роль Гітлера. Зрештою Тайці Вайтіті довелося самому перевтілитися в цей образ. Добре, що акторського досвіду в комедіях йому вистачає.Головний герой "Кролика Джоджо" - одержимий ідеями нацизму 10-річний німецький хлопчик Йоганн Бетцлер. Його батько зник на війні, за чутками - втік з фронту, за фактом - пішов у підпілля, друзів мало, а відчуття ізоляції зростає щодня. Він намагається виявити хоробрість у тренувальному таборі Гітлер'югенд, але куди маленькому Джоджо до старших і жорстокіших "товаришів". Не дивно, що порожнечу всередині на якийсь час заповнює уявний Гітлер, що символізує ідеї, в які хлопчик, до певного часу, вірить. Але з кожною сценою голос уявного Гітлера звучить усе тихіше. Та й варто визнати, що він займає не так багато екранного часу.

Центром сюжету фільму "Ножі наголо" є загадка смерті патріарха багатої американської сім'ї Гарлана Тромбі, який прославився завдяки своїм неординарним детективним романам. Вранці після святкування свого 85-річчя в колі рідних і близьких його знаходять з перерізаним горлом, і сліди крові вказують на те, що це все-таки був суїцид. Але коли в готичний особняк Тромбі прибуває загадковий детектив Бенуа Бланк, версія з суїцидом відкидається. І незабаром з'являється відчуття, що ви потрапили в одну з дивних, але захоплюючих історій Гарлана. Просто те, що відбувається далі, враховуючи той самий скандальний заповіт, є можливість дізнатися переглянувши фільм. Здається, що після своєї смерті голова сімейства із задоволенням спостерігає, з того світу, за всім тим хаосом, що відбувається в його будинку, з його ж подачі.

Приветствую!
Не буду хвалить фильм, буду хвалить книгу!
Сперва пару слов об истории моего знакомства с фильмом и книгой, а потом чуток полемики, если никто не против. Фильм посмотрел в своё время на первой версии "пиратки" жуткого качества в октябре 1993 года, в декабре 1993 года мне в руки попал исходник Крайтона. И как же я был счастлив, что сперва посмотрел фильм, а затем прочёл книгу, а не наоборот - ведь тогда я был бы несколько разочарован фильмом, а так получилось два "супервау-эффекта": сперва от крутого фильма, а потом от ещё более крутой книги... Я хотел бы немного подискутировать по поводу того, от чего отталкивался Крайтон в основной идее своего романа. Дело в том, что ещё задолго до событий на Чернобыльской АЭС Крайтон написал сценарий к фильму "Мир Дикого Запада", который увидел свет аж в 1973 году (да, если кто не в курсе, то нынешний одноимённый сериал - это жутко навороченный ремейк, далеко отошедший от оригинала), и в котором было показан POV (вид с точки зрения) киборга* гораздо раньше, чем это сделал Кэмерон в "Терминаторе". Именно там впервые Крайтон начал разрабатывать идею высокотехнологичного развлекательного парка, "аттракционы" которого выходят из-под контроля и устраивают массовый хаос со смертями посетителей.
Причём, в фильме 1973 года так же показаны события предвестники грядущего коллапса, от которых легкомысленно отмахивается правление парка (например, когда главный программист раз за разом сообщает им о том, что в поведении роботов всё чаще происходят сбои, так как в программном коде накапливаются ошибки). Так что "Парк юрского периода" - это в некотором роде ремейк "Мира Дикого Запада", только более проработанный и с динозаврами вместо роботов. Но месседж обоих фильмов схож, как по мне.

По суті режисер взяв дуже просту тему, близьку кожній людині в нашому світі пошуки свого житла, свого дому, і перевернув її з ніг на голову. Спочатку здається, що перед нами чорна комедія з елементами трилера і психоделіки у легкій формі, але з розвитком сюжету фільм все більше перетворюється на справжнісінький горор, де головним монстром є повсякденне життя, яке з'їдає нас заживо день за днем. Фіннеган намагається налякати своїх глядачів не монстрами, а саме нудним життям, струснути їх та змусити задуматися над тим, до чого ми всі прагнемо і куди ми всі йдемо. Так, в кінці кінців ми всі помремо, але до цього у нас всіх є вибір. Принаймні хочеться в це вірити. І ще - якщо ви коли-небудь зіткнетеся з рієлторською компанією з дивним працівником на ім'я Мартін, то щонайшвидше біжіть у протележному напрямку.

У Англії часів вікторіанства не було відомішого лікаря за доктора Джона Дулітла. Він умів чудово знаходити спільну мову з будь-якими пацієнтами, і не важливо, ходять вони на двох ногах, на чотирьох чи взагалі пурхають по квіткам. Разом зі своєю дружиною вони лікували всіх, хто стукав у їх двері, але коли її не стало, Дулітл став справжнім відлюдником і сховався від усіх за високим парканом. Мину деякий час, і раптом на порозі з'являються ті, кому потрібна його допомога. І Дулітлу не залишається нічого іншого, як покинути межі своєї обителі і поринути у незабутню пригоду в далекі краї. Якщо порівнювати нового "Дулітла" з дилогією минулих часів зЕдді Мерфі, на якій виросло ціле покоління, то крім однакового імені і того факту, що головний герой вміє спілкуватися з тваринами, більше нічого спільного у них немає. Масштаб фільму Гейгана однозначно перевершує ті комедії з Мерфі, де єдиними спецефектами були тварини, що говорять.

Страшную картину будущего представил старый фильм «Сойлент Грин (Зеленый сойлент): забитые бомжами лестницы домов, экскаваторы, сгребающие как мусор бунтующих людей, недостаток воды и пищи для основной массы населения. Потрясают показом безысходности, беспросветности сцены распродажи сойлента, воды и бунтов, вызванных нехваткой еды.
В то же время у богатых и привилегированных прекрасные просторные квартиры со всем необходимым для комфортной жизни, с прекрасной натуральной едой и даже с женщиной-проституткой, выдаваемой как мебель вместе с жильём.
Этот очень старый фильм-предупреждение, лейтмотив которого - берегите природу, стал ещё более актуальным в наши дни.
Смотрится детективное расследование, позволяющее показать жизнь и баснословно богатых людей, и беспросветно бедных, с интересом ещё и потому, что игра артистов великолепная, очень реалистичная.
Конечно, в первую очередь, особенно хочется отметить незабвенного Чарльтона Хестона в роли детектива Роберта Торна и старого актёра Эдварда Дж. Робинсона, сыгравшего престарелого напарника, живущего вместе с ним.
После просмотра сразу же начинаешь размышлять: ну вот выяснилось всё. Но что теперь делать? Если прекратить выпуск этого сойлента, то чем кормить людей? А без еды нищих ждёт неминуемая смерть от голода. И, самое страшное, что это может вскоре стать реальностью. Разве сейчас мы знаем из чего делаются продукты? Ведь уже сейчас разве не делаются колбаса, пельмени, котлеты без мяса?
И, конечно, главный вывод, к которому призывает фильм: люди, не загрязняйте, берегите природу, сохраняйте её для будущих наших поколений.
Посмотрите этот замечательный фильм, который даст фору многим современным фильмам.

Події фільму "Проект Power" розвиваються для різноманітності не в Нью-Йорку, а в Новому Орлеані, на вулицях якого з'явилася небезпечна таблетка дуже ефективна але не тривала, і як же без є серйозного побічного ефекту. І поки поліція традиційно для екшенів нічого не може зробити, сюжет слідує за трьома героями-бунтарями, які формують несподівану команду, коли їхні шляхи перетинаються. Разом їм належить вистежити і зупинити злочинне угруповання, яке відповідає за створення й поширення цієї небезпечної таблетки, що творить в місті хаос. Увесь час сюжет фільму використовує той же темний, похмурий і кривавий підхід до супергеройського жанру, який перевернув поняття "супергерої" з ніг на голову. І можна назвати свіжою нішею у жанрі. Але, оскільки у стрічці обмежений час оповіді, його вистачає тільки на те, щоб познайомити нас з головною трійцею, а всі інші персонажі, включаючи злочинницьку банду та їхніх лідерів, зводяться до банальних фраз і дій під час фінального протистояння.

Вот непонятны мне, эти странные романтические отношения между кинематографистами и убийцами. Прославляют их киношники и так и сяк, романтизируют, увековечивают в памяти народных масс.
Бонни и Клайд были обыкновенными убийцами, грабителями, преступниками, а никакими не робин гудами соврменности, но нет же, пара Оскаров прилетело за одноименный фильм и вот понеслась мода на киллеров. Тут тебе и Люк Бессон подоспел со своим Леоном, а затем и Брат и Никита и Мистер и миссис Смит - просто золотая россыпь, клондайк мировых премьер про этих мразей, которые натихаря и изподтишка убивают людей.
Высшую точку во всем этом маразме поставил Джон Уик, который повернул убийства людей на поток, на конвейер насилия и смертей, причем не всегда повинных людей. Что это за странное повальное увлечение некрофилией, а?)
Но слава богу пришел Девид Финчер и несколько отрезвил буйные голивудские головы своим арт-хаусным произведением искусства.
Что такое киллер - в его понимании?
Мразь!
Человек без души, без сердца, без чувств, просто машина убийств, антитеза терминатору - которого пытался очеловечить Кэмерон. Может благодаря этому фильму люди поймут как грешно прославлять и восхищаться убийцами.

Множество пророчеств было в 20 и 21 веке относительно того, что кинематограф скоро загнется.
Особенно этот ор начался при появлении компьютерных игр.
Мне кажется, что большинство жанров попросту изжили себя, сложно найти уже что-то по настоящему сенсационное, оригинальное кино, нередко студии и режиссёры клепают свои проекты как на конвейере. Конечно, есть и действительно интересные картины от малоизвестных студий и людей.
Я лично очень люблю пересматривать фильмы от 80ых и до 00ых где-то, либо искать те, которые ещё не видел, но в этом временном периоде) Ибо меня очень восхищает атмосфера тех лет, харизма и образы актёров, съёмка, а вот современное как-то не особо то и притягивает) Абсолютно то же самое отмечу про музыку, то что артисты самых разных жанров выпускают сейчас и тогда, больше всё-таки за «олдскул».
То же самое касается и олдскульных актеров, которые в крутизне и харизме остались там в 80-х годах и нынче не блещут ничем, кроме высокими гонорарами.

У чому ж секрет успіху фільму "Зависнути у Палм-Спрінгз".? Є пари з романтичних фільмів, а є Сара та Найлс, і це зовсім інша категорія. Оскільки акторівЕнді СембергатаКрістін Міліоті, взяли на ці ролі не просто так, як це часто робиться в конвеєрних мелодрамах Голлівуду, а тому що у них просто відмінна хімія, і в кожній сцені між цими харизматичними акторами летять навіть не іскри, а цілі феєрверки. Так, їхні герої далекі від ідеалів, обидва наробили в житті купу помилок, яких не повернути, але вони вчаться рости над своїми помилками, бачити й цінувати одне одного такими, якими вони є. Оскільки як би класно не було ні про що не турбуватися, як спершу думає Найлс, набагато крутіше, коли поруч є хтось, про кого хочеться піклуватися і з ким хочеться розділити всі свої божевільні пригоди. І Сара виявляється для нього просто ідеальним спільником для такого.

Від Гетевей у "Відьмах" неможливо відвести погляд, навіть коли її Верховна відьма знімає свої рукавички, туфлі й перуку, перетворюючись на наших очах на лисого монстра з довгими пальцями і посмішкою, яка лякає більше, ніж посмішкаДжокера.Багато глядачів виросло на фільмі 1990 року і навіть найяскравіший та найбільш захоплюючий рімейк їм все одно буде не до смаку. Але якщо не порівнювати ці дві кінострічки, а просто дозволити Гетевей в цьому жахливо прекрасному і лякаюче чарівному образі Верховної відьми вкрасти вас з сірості буднів в барвисту казку, то ви навряд чи будете розчаровані. Маленьких дітей ці відьми точно налякають, а ось дітей доросліших та їхніх батьків цей шабаш розважить і подарує яскраві емоції. Якраз те, що потрібно, особливо, якщо ви не любите горори і віддаєте перевагу таким ось страшним казкам про боротьбу добра зі злом. Земекіс створив безперечно одну з кращих екранізацій творів Даля, яка з часом цілком може стати класикою сімейного фентезі.

Похоже, что франшиза Пила не будет иметь своего логического завершения)
Нас ждет еще как минимум 10 серий, учитывая тот факт , что у Конструктора как минимум 6 учеников (не считая скрытых)
У Пилы было много последователей и учеников которые хотели стать такими как он: Аманда, Хоффман, Гордон, Логан, Шенк. Но почти каждый из них так или иначе использовал знание данные их учителям для мести или личных целей, в то время как Джон хотел дать людям уроки и не жаждал их смерти. Это привело к тому что почти все они мертвы, или после свершение своей мести больше не занимаются делом Крамера. Но что вы думаете что после увиденного ещё в детстве именно мальчик Карлос станет настоящим приемником Пилы, и будет как и Джон устраивать уже честные испытание для таких людей как те что хотели убить его когда он ещё был ребёнком.
Но мнене почему то кажется что Сесилию не просто так в живых оставили да ещё и с минимальным ущербом для её здоровья. Думаю, появится она ещё. Скорее всего гонимая местью. Хотя кто знает. Если следующий фильм будет ещё одним приквелом, надеюсь они уделят больше времени взаимоотношениям Аманды и Хоффмана, а то кроме пары флэшбеков из 6 части мы вообще про их взаимоотношения мало что знаем. А ведь они с чего-то друг друга сильно невзлюбили, а Хоффман по сути так вообще Аманду в итоге "слил", шантажом заставив её запороть игру.

Понял прелесть и грандиозность замысла фильма только к третьему просмотру.
Наверное, мал еще был))
В рецензии буду сравнивать две версии, 1982 и 2011 года.
Фильм со Шварценеггером вполне смотрится и спустя четыре десятка лет. Постановка, музыка, декорации, каждый актер на своем месте. Много атмосферных и запоминающихся сцен: то же обретение меча главным героем. Фильм 2011 года, к сожалению, совсем не дотягивает: вроде бы старались сделать ближе к первоисточнику, и актера подобрали похожего на книжного Конана, и жестокости навалить пытались полной ложкой, и локаций разных показать, но по итогу, фильм выглядит бледной тенью "Конана" со Шварцем.
Тот же конфликт: главзлодей убивает всю родню Конана, тот выживает, и вершит возмездие. Масштаб событий побольше: в старом фильме мрачный культ, что разросся настолько, что уже несёт угрозу власти короля, в новом - попытка возрождения древнего царства черных магов, что несёт угрозу всему миру. А на выходе - пшик. Особого нерва в происходящем не чувствуется. Не знаю, может быть ещё лет через десять вернусь к этому фильму, но сомнительно. Что же касается морального облика ГГ, и использования его в качестве примера для подражания подрастающего поколения, так ведь и реальные исторические личности, и персонажи мифов и легенд тоже далеко не однозначны: Геракл убил своих жену и детей, убил Ипполиту из-за её пояса, и зверушек тиранил только в путь.