Рецензии на фильмы и сериалы

Буває і так - перша половина фільму викликає бажання припинити перегляд, а інша - повністю його знешкоджує. Саме до такої категорії можна віднести трилер "Youre Next". По сюжету - молода дівчина на імя Ерін зі своїм хлопцем приїжджає у маєток його батьків на родинне свято. Але нормально повеселитися не виходить - під час святкування на маєток нападають невідомі і починається пряма протележність веселощів. Порятунку чекати немає від кого
Перегляд стрічки викликає неоднозначні враження. Спочатку - майже повний кінематографічний провал, дійство виглядає нуднуватим і дуже характерним для низькопробного, рядового американського жахастика з кровю, різаниною та періодичними роздяганнями. Глядача знайомлять з нецікавими персонажами, більшість з яких буквально після кількох реплік зійде зі сцени; практично всі є недалекими істериками і беззахисними жертвами перед озброєними нападниками; регулярно проявляється звичайна тупість; оператор виявляє середню форму Паркінсону Але далі фільм підноситься, наче в цей момент при зйомках змінилися творці: сценарист видає пару-трійку неочікуваних сюжетний ходів; жертва перетворюється на мисливця, в результаті чого криваві сцени з використанням холодної зброї та інших підручних матеріалів стають захоплюючими; зявляється чорний гумор; зменшується тремтіння камери Коротше кажучи - стає цікаво дивитися аж до фінальних титрів. Але до цього всі козирі лежать у творців в рукавах. Незрозуміло, чому режисер Адам Вінгард зробив фільм таким нерівним і неоднозначним. У принципі, слово "неоднозначність" характеризує усю його режисерську діяльність - від одних робіт Вінгарда у захваті і критики і глядачі, інші - усі поносять.
Бюджет фільму складає усього 1 млн. дол. Так, це трохи видно на екрані. Відомих акторів, як і дуже визначної гри тут не видно. Усі стараються, але не більше. Саме дійство можна назвати камерним, бо 4/5 подій відбувається у будинку. Картинка похмура і сірувата, звісно, яку і вимагає жанр. Тим не менше, незважаючи на певні недоліки і провалену першу половину, "Youre Next" можна порекомендувати шанувальникам хороших трилерів. Потрібно лише перетерпіти початок, а там

Європейське пригодницьке кіно все-таки намагається конкурувати з Голівудом, іноді успішно, іноді не дуже. Власне, одним з найуспішніших проектів в Європі можна назвати франшизу "Таксі", перша стрічка якої вийшла в 1998 році, а в 2018 з'явилося "Таксі-5", яке можна назвати, у певному сенсі, перезапуском. По-перше, про такий собі рестарт можна казати в тому сенсі, що "Таксі-4" було зняте аж у 2007, і по-друге, що головні герої представлені новою командою. Отже, легендарні Даніель та Емілєн вийшли зі справиТепер бій злочинцям у Марселі дають паризький коп Сільвен, зісланий у південне містечко, таксист Едді, за сюжетом племінник знаменитого Самі Насері та, власною персоною, Peugeot 407. Суперниками в них виступають італійські гонщики на "Фераррі" та "Ламборгіні". Змагання з ними буде більш важке, зважаючи на те, що колеги Сільвена цілковито та повністю "притрушені", як і мер міста, колишній комісар Жибер.
Якщо говорити про стрічку в розрізі, то автори ніби намагались зробити рімейк першої частини. Ті ж скептично налаштовані поліцейські, таксист, який так само залицяється до дівчини, у якої є впливовий батько, такий самий кумедний Жибер, герої, що намагаються врятувати ситуацію, грабіжники, змальовані дуже схематично Хоча, це є "фірмовим коктейлем" франшизи, двічі ефектно ввійти в одну річку творцям не вдалось, і ситуацію дуже рятують тільки гарячі гонки. Зі змісту випадають декілька недолугих жартів, а характер гумору близький до американського кіно. Претензій до операторської роботи, набору трюків та звукового супроводу нема, власне, на цьому теж трохи виїжджає "Таксі-5".
Гра акторів: загалом, склад впевнено втілив ролі, більшістю кумедних персонажів, проте потенціал їх був розкритий досить поверхнево. Як висновок - "Таксі 5" вже не виглядає оригінальним фільмом, здебільш втілюючи поняття легковажного кіно в самому простому сенсі, котре досить цікаво дивитись, і разом з тим хочеться сказати, що ще одна поїздка вже буде занадто.

Американський, незалежний режисер Греті Гервіг у своєму фільмі "Леді Бьорд" намагається цікаво розповісти, досить, житейську підліткову історію. Можливо, вона частково автобіографічна. Картинарозповідає про юну дівчину з каліфорнійського міста Сакраменто на імя Крістіна. Вона закінчує католицьку школу і хоче після цього поступити в котрийсь з престижних американських університетів, щоб таким чином покинути рідне місто і вирватися з-під набившої оскомину материнської опіки. Але це виявляється не так просто, бо родина живе небагато і не може оплатити навчання. Тим не менше, Крістіна бажає добитися свого. Разом з тим в її житті відбуваються усі характерні для цього віку події: гулянки з подругами, перше кохання, відстоювання своєї позиції перед батьками тощо. Фільм вийшов більш-менш приємним для перегляду. Причина тому не лише життєві ситуації, в які потрапляє головна героїня, але й здоровий гумор, котрим приправлена оповідь. Дівчина переживає і захоплення, і певне розчарування у людях, що її оточують, з плином часу вона починає краще розуміти батьків, особливо матір, яка має свої причини виявляти до доньки надмірну увагу Після перегляду кожний згадає в описані історії щось своє, близьке. Власне, за сценарій фільм номінувався на Оскар-2018. За історією було б не цікаво спостерігати, якщо би гра була непереконливою. З цим у стрічці порядок. Сірша Ронан у ролі Крістіни зіграла добре, відтворивши увесь необхідний спектр емоцій, без надмірних перегравань і ненависних істерик. За цей фільм актриса теж номінувалась на згадану пристижну нагороду, у свої 23 роки! Також справилась Лорі Меткалф у ролі матері головної героїні, непогано виступили Лукас Хеджес та Елізабет Фельдштейн. З технічною стороною фільму все гаразд, але особливо хочеться відзначити динамічний монтаж, який додає історії жвавості.
В цілому, "Леді Бьорд" - непоганий фільм з елементами комедії та життєвої мелодрами. Цінувачам згаданого рекомендується до перегляду.

Самый недооцененный фильм из вселенной Марвелов.
Тупой школоте просто мозгов не хватает, чтобы понять главный посыл ленты, а те, кому больше 50, попросту не смотрели его, думая, что это очередная комиксная поделка Кевина Файги
А меж тем это едва ли не единственный научно-фантастический фильм из этой вселеной.
Человечество, как по физическим свойствам, так и по мыслительным уже достигла своего апофеоза, то есть бегать быстрее, прыгать выше и метать копье дальше оно уже не сможет, также и тайны вселенной оно дальше кванта, кварков и черных дыр разгадать не сможет, а значит, нужны либо новые сверх люди, о которых мечтал Ницше, которые продолжат развитие человечества глубоко в космосе и в теориях суперструн, либо ИИ, который поможет человечеству спрятаться навсегда в виртуальном мире, как это изображено в Матрице.
Человечество остановилось в развитии, и выход из этого тупика нам показали авторы фильмы, пусть и в несколько гипертрофированном виде.

ГДР - очень динамичный качественный боевик на 14 часов от российского кинопрома.
Сюжетные линии фильма ложатся на времена перестройки в СССР и падения Берлинской стены.
Фильм развивается по двум независимым сюжетам: в Берлине и в Москве.
Параллельно со шпионскими страстями на улицах Берлина авторы показывают личную и публичную жизнь семьи Горбачёвых.
Разведчики из СССР переживают развал Штази, сталкиваясь с риском потерять её агентурную сеть для себя, ищут этот архив рискуя при этом своими семьями.
Развал Берлинской стены авторами показан как трагедия для Союза. Протесты и демонстрации немцев в то исторически решающее время блекнут на фоне детективных разборок агентов Кремля с коллегами из ГДР и США.
Авторы нивелировали исторически важное значение воссоединения народа Германии, превратив это в драму развала коммунистической империи.
Параллельно с этим авторы интересно раскрыли житейские стенания Михаила Сергеевича и Раисы Максимовны Горбачевых при принятии судьбоносных решений для СССР. Авторами развешены ярлыки подстрекателей к развалу империи на окружение последнего секретаря ЦК КПСС. Высветлены опасения возрождения объединённой Германии и её привлекательности для СССР. Но как всегда всё испортили американцы, которые обманули наивных русских и развалили их империю.

Девід Еєр проявив себе як талановитий сценарист та умілий режисер кримінальних фільмів. "Королі вулиць"розповідає про лос-анджелеського поліцейського Тома Ладлоу, якого можна назвати трохи антигероєм, оскільки, незважаючи на досвід і уміння вести розслідування, він не надто дотримується закону. На захист можна сказати лише те, що закінчених мерзотників, викрадачів дітей, гвалтівників та іншої наволочі стає менше, у фізичному розумінні. Том виконує роботу - керівництво будує кар'єру, завдяки заслугам свого підопічного. Після однієї трагічної події, Том починає власне розслідування, яке приводить до неочікуваних результатів Про сюжетну інтригу не можна сказати однозначно - з одного боку, досвідчені кіномани здогадаються, яким буде результат, з іншого - навіть їм буде цікаво стежити, за діями та таємницями, що будуть розкриватися і за тим, як себе вестимуть персонажі. Тому, інтрига все ж таки зберігається, тим паче, що сценаристи змогли видати пару неочікуваних моментів і прописати непогані діалоги. Стрілянина та бійки у фільмі, звичайно, є, поставлені вони добре, але не є переважаючими, бо у сюжеті органічно сплетені жанри поліцейської драми, детективу та кримінального трилеру.
На високому рівні у стрічці виглядає гра відомих акторів. Головну роль зіграв Кіану Рівз - поміркованого та цілеспрямованого героя, хоча й жорстокого і безкомпромісного, що готовий брати правосуддя у свої руки, коли законним шляхом проблему не вирішити. Не менш переконливо вглядав Форест Уїтакер - цей актор вже давно довів, що своєю грою може витягнути навіть сюжетно провальні фільми. Чудово вписався Хью Лорі - вкрай різноплановий актор, Кріс Еванс зіграв простого детектива.
Технічний бік фільму також виконаний дуже добре - картинка переконлива, грамотна операторська робота і умілий монтаж тут присутні. У цілому, "Королі вулиць" - дуже якісний фільм, рекомендується шанувальникам добротного кримінального кіно.

Сериал понравился буквально с первых минут! Сначала заинтересовал оригинальный сюжет, потом к этому добавилась очень гармоничная и натуральная игра актёров. Кроме Деревянко особенно понравилась игра Антона Богданова и Варвары Володиной, люди как будто не играют, а живут жизнь. Очень много по настоящему жизненно смешных ситуаций и остроумных выражений! И что не маловажно фильм очень душевный, добрый, жизненный и мотивирующий! В нём есть про настоящую любовь, про то что деньги сами по себе не могут принести счастье, про ценность домашнего очага, искренних чувств ну и конечно про величайшую науку - Умение Прощать.

Художній фільм "The Revenant" став другим у талановитого мексиканського режисера Алехандро Іньяріту, знятим у Голівуді. Як і попередній, цей також отримав свої "Оскари", найочікуваніший був вручений актору Леонардо ді Капріо, та престижні кінонагороди. Але чи заслуженими вони були? Причиною розчарування від перегляду можуть стати завищені очікування, які викликані рядом факторів, таких як: знайомство з творчістю Іньяріту та переконаність в акторській майстерності ді Капріо.
До речі,тяжко зрозуміти логіку прокатників, адже revenant перекладається, як "привид" або точніше, "той, хто повернувся з мертвих". В основі сюжету лежить реальна історія американського першовідкривача / мисливця / торговця хутром і т.н. Г`ю Гласса, який прославився тим, що під час походу пережив напад ведмедиці, в результаті чого отримав серйозні поранення. Його товариші вирішили, що рани смертельні, тому не стали тягти пораненого з собою, а залишити помирати. Правда, керівник загону дав наказ двом своїм людям залишитися та дочекатися поки той не помре. Але Гласс вижив, проповз пару сотень кілометрів по дикій місцевості і не без допомоги місцевих індіанців таки дістався до своїх, проте влаштувати помсту зрадникам не зміг. Ця історія обросла фактами і домислами, на її основі було написано чимало книг і знято кіно. Власне, "The Revenant" є екранізацією однойменного роману американського письменника Майкла Пунке, який хоч і взяв за основу історію Гласса, але, судячи з усього, перебрехав її настільки, наскільки дозволила совість. Ймовірно, усі вигадки автора перекочували і у фільм. Таким чином, історія виживання перетворилась у видуману історію про помсту. Звичайно, це художній твір, тому різні невідповідності в угоду драматичному ефекту цілком допустимі. Головне, щоб дивитися було цікаво.

Фильм 1983 года. Смотрится абсолютно без ощущения чего то устаревшего или скучного. Красивое, чистое, нежное кино. Герои, все до одного настолько цельны и самодостаточны , что про каждого из них можно было бы сочинить самостоятельную историю. Восхитительные картины Серафима, прекрасная музыка Алексея Рыбникова. Ангельская красота актрисы Дарьи Михайловой...Просто воплощенная женственность. Смотрела это кино в детстве, и тогда была под большим впечатлением. Особенно финал, вот эта фраза - Я...прыгнул...так это поразило меня тогда. Давно хотела пересмотреть, но не помнила названия. Случайно нашла. Спасибо за хорошее русское кино.

Оповідання про Вінні Пуха здобули визнання, комерційний успіх і неодноразово екранізувалися у різних країнах. Але мало хто знає непросту і навіть драматичну історію про те, як вони створювалися і хто їх автор. Британський фільм "Прощавай, Крістофере Робіне" розповідає саме цю історію. Події відбуваються у першій половині ХХ сторіччя. У центрі сюжету - сімя Мілнів, а саме: батько-письменник - Алан Олександр, мати - Дафна, світська дама з анархічними тарганами у голові і, судячи з фільму, слабо розвиненим материнським інстинктом, син - Крістофер Робін, проста дитина з непростим дитинством, бо саме він став прототипом персонажа, а його іграшки - тими самими героями казкових оповідань. Картина детально розповідає про те, як складалися відносини у родині, як писалися знамениті історії про Вінні Пуха, як їх успіх та слава, далеко не позитивно, вплинули на родину. Стрічкавийшла досить цікавою та життєвою. У сюжеті переплітаються чимало споконвічних тем: відносини між батьками та дітьми, проблеми розуміння людей, перевірка славою, тощо. Приємними є підбір та гра акторів. Добре справився актор-дебютант Вілл Тілстон, чудово передавши дитячий захват, переживання, радість, смуток. Донал Глісон зіграв Олександра Мілна теж переконливо. Марго Роббі цілком органічно вжилася у образ дещо стервозної дамочки, втім не позбавленої чарівності. Однозначного згадування заслуговують декорації, костюми та вибір місцевості для зйомок.
І знято, власне, також непогано: красива картинка і хороший монтаж, і тільки операторська робота може викликати неоднозначні враження. Щоправда, загальну картину це не псує.
У цілому, "Прощавай, Крістофере Робіне" - добрий та, дещо, душевний фільм, з хорошою акторською грою та візуальною складовою, а також біографією автора колоритного ведмедя та Со.

У фільмі "Горе-митець" мова йде про історію створення "кінодикості" під назвою "Кімната", котра у свій час отримала розгромну критику та, звичайно, провалилася у прокаті.Однак, з плином часу фільм набув "культового" статусу безталанності, а його творців зробив одними з найвідоміших людей у світовому кінематографі. Особливо це стосується режисера/сценариста/продюсера/виконавця головної ролі Томмі Вайсо. Ця "ексцентрична" особа, чиє походження і джерела прибутків на фінансування фільмів досі залишаються таємницею на рівні світових теорій змов, прославилась завдяки своїй акторській грі, яка була до того бездарною, що викликала своєрідний захват. Як то кажуть, все настільки погано, що навіть добре, чувак зайшов у зал слави кінематографу з чорного ходу. На хвилі "популярності" картини актор Грег Сестро, який також знімався у тому тупняку, написав книгу "Горе-творець" з оповіддю зйомок "Кімнати". На диво, вона стала успішною, і вже на її основі вийшов однойменний біографічний фільм. Знімати взявся досить відомий і талановитий Джеймс Франко, також він виступив продюсером та втілив образ самого Вайсо. Томмі у фільмі і, судячи з усього, в житті створює враження дитини, замкненої у тілі дорослої людини: для нього не існує якихось обмежень, та ще може легко образитися, якщо йому приділятимуть менше уваги, ніж було досі. Коли Вайсо береться знімати власне кіно, то показує себе хоч і бездарним кінематографістом, але досить авторитарним керівником. Акторська гра Франко викликає однозначний захват, особливо в тих, хто бачив фільм-прототип. Він скрупульозно відтворив емоції, міміку, вимову і навіть ходьбу Вайсо. Не відстає у акторській майстерності і брат режисера Дейв Франко, який не менш переконливо зіграв Грега Сестро, близького друга головного героя. Решту акторського складу можна також назвати "зоряним", щоправда, більшість, такі як Шерон Стоун, Брайан Кренстон, Брайан Гаскі та інших, зявляються лише на пару секунд. Сету Рогену і Джошу Хатчерсону дали більше екранного часу. Фільм вийшов цікавим і досить смішним. Споглядати дивовижні пригоди та божевільні вчинки героїв до біса весело. Щоправда, ближче до кінця стрічка дещо відходить від комедійного жанру, віддаючи перевагу більш драматичній атмосфері. Неможливо казати, наскільки достовірні викладені у фільмі факти реальної історії зйомок "Кімнати", але все виглядає правдоподібно і весело.Технічна сторона у даному випадку не грає суттєвої ролі.
В цілому, "Горе-творець" - чудернацька біографічна комедія з хорошими акторами, цікавою історією та гумором. Фільм, можна сказати, вчить вперто іти до своєї мети, особливо, якщо ти митець. Хоча, з іншого боку, не дуже й хочеться, щоб всякі нездари бралися знімати фільми - низькоякісного непотребу в світовому кіно і так вистачає.

Фільми у жанрі трилера з року в рік стає все тяжче знімати, бо переважна більшість глядацької аудиторії набуває вибагливості. Але коли за роботу беруться талановиті люди, то ще щось виходить.Події фільму "Оселя тіней" відбуваються у другій половині ХХ сторіччя в американській провінції. Родина Марроубон у складі матері та її дітей після пережитих трагічних подій переїжджає у новий будинок. Але лихо настигає родину і тут
"Оселя тіней" - режисерський дебют Сержіо Санчеса, який до цього писав сценарії до, досить, відомих фільмів, до речі, сценарій до данної стрічки теж його робота. І справився він з усім успішно. Трилери, як жанрове кіно, виходять вже давно і для кіноманів деякі сюжетні повороти будуть передбачуваними, але, незважаючи на це, фільм тримає у напрузі завдяки атмосфері. З-за рогу ніхто не вистрибує, але відчувається справжній дискомфорт через очікування чогось невідомого. Цим і славляться по-справжньому якісні трилери. Як і наявністю соціального підтексту у своїх сюжетах. Знятий фільм дуже якісно - у наявності і чудова, в міру насичена кольорами картинка, і грамотна операторська робота. У кадрі увесь час зявляються прекрасні пейзажі морського узбережжя Іспанії, яке тут зіграло роль американського. Шкода, звичайно, що творці пішли на жертви через комерційну спрямованість, і знову зняли іспанське кіно про Америку. Це трохи шкодить самобутності як картини, так і іспанського кінематографу у цілому. Акторська гра у фільмі також цілком пристойна. Добре справився з головною роллю актор Джордж МакКей, як і Анья Тейлор-Джой, Мія Гьот, Кайл Соллер та Чарлі Гітон зі своїми персонажами.
У підсумку "Оселя тіней" - досить якісний фільм. Тут є і красиві пейзажі, і пристойний сюжет, і напружена атмосфера, і хороша гра акторів. Шанувальникам якісних трилерів можна порекомендувати до перегляду.

Хороший сериал, но серии бывают разные. Некоторые не слишком интересные. Прекрасный кастинг главных героев. На них можно смотреть бесконечно. К сожалению, не про всех артистах можно сказать такое. Исполнительница роли дочери главной героини - не радует внешне и своими актерскими данными. Сериал смотрится легко. Жду новых серий. Прекрасная Марша Гей Харден - исполнительница роли Маргарет. Снималась в фильмах "Поллок" (2000), "Перекрёсток Миллера (1990), "Клуб первых жён" (1996), "Флаббер" (1997) и "Знакомьтесь, Джо Блэк" (1998). Хороший художник по костюмам. Её прекрасные костюмы радуют в каждой серии фильма (кроме 3 серии 2 сезона). Исполнитель роли Тодда - Скайлар Эстин всегда чудесен.
Запомнился по фильмам "21 и больше", "Идеальный голос", "Идеальный голос 2", "Необыкновенный плейлист Зои" и сериалу "Доктор Хаус".

Трагічний випадок став стартом боротьби Мілдред Хейс з місцевими копами, яка розростається та тягне за собою ланцюжок різних подій. Ключовими елементами картини стали три білборди, на яких було розміщено, начебто і абстракті, на перший погляд, але, тим не менше, цілком конкретні повідомлення стосовно того, що відбулося та бездіяльності поліції. Постає питання: невже аби змусити законників діяти, потрібно здійняти галас та створити резонанс.? Особливу увагу слід приділити акторському складу стрічки. Адже не дивлячись на те, що вони обєднані однією проблемою, та кожен наступний елемент картини розкриває низку нових, не менш важливих та глибоких проблем, переживань та характерів персонажів, які, тією чи іншою мірою, розкривають причини їхніх дій та вчинків. Головними героями стрічки, окрім Мілдред Хейс, яку зіграла Френсіс Макдорманд, є шериф Віллоу Віллоубі, переданий Вуді Харрельсоном та офіцер Джейсон Діксон, чудово втілений Семом Роквеллом.
Героїня Макдорманд груба, прямолінійна, як-то кажуть "без гальма" жінка, яка за своє життя скоїла чимало помилок та коли спостерігаєш за її діями, словами, емоціями, то розумієш, що за маскою черствості та грубості криється глибоко нещасна жінка, яка змушена власними силами та всіма можливими методами боротися за встановлення справедливості. Вуді Харрельсону дісталась роль хворого шерифа поліції. На перший погляд може здатись, що його цілком не хвилює проблема жінки, однак кожна наступна сцена фільму доводить протилежне. Ця сюжетна лінія є не менш важливою та емоційно напруженою, аніж головна. Джейсон Діксон втілив взагалі досить суперечливого героя, адже якщо на початку фільму він постає як бридкий тип, то ближче до середини ставлення до нього кардинально змінюється. Таким чином, "Три білборди" є кримінальною драмою, з низкою соціальних питань. Режисерові вдалося створити багаторівневу стрічку, яка торкається усіх найгірших якостей людського характеру. Та ніколи не пізно схаменутися і зрозуміти, що вчинки можуть призвести до найгірших наслідків, які, в результаті, можуть стати катастрофою, як для тебе,так і для інших. Отже, фільм, котрий отримав значну кількість нагород, однозначно вартий уваги, особливо тих, хто любить якісне кіно з неймовірним емоційним наповненням.

У 2008 році аргентинський режисер Андрес Мускетті зняв короткометражний фільм в жанрі жахів під назвою "Мама". Через декілька років роботу Мускетті побачив Гільєрмо дель Торо і вирішив допомогти Андресу розвинути ідеї до повного метру. Приблизно так з'явився фільм "Мама" у 2013-му році. Спочатку варто згадати про позитивні сторони фільму. Око радує візуальна складова. Картинку зафарбували у похмурі тони, що наганяє атмосферу містики. Прекрасну роботу зробив оператор - правильно підібрав плани, навіть у вузьких декораціях будинку є на що подивитися. Ну, і привид "мами", безумовно, виглядає круто, незважаючи на явну компютерну графіку. До речі, попри те, що гроші на створення давала Іспанія, а більшість людей, які його створювали - іспаномовні люди, фільм знятий англійською. На жаль, творці відмітилися й недоліками. Глядачеві, звичайно, пояснюють, хто головні герої, звідки взявся, чого хоче привид мами і таке інше, але певних сюжетних дірок не уникли. Можливо, відповіді на запитання, сценаристи запланували розкрити у продовженні... Кульмінація фільму складає враження, наче сценарист трохи заплутався у власному сюжеті, а дивне по своїй суті закінчення залишає ще більше питань.
Ще, гру акторів можна назвати неоднозначною. Джессіка Честейн в ролі Аннабель, майже увесь час показує емоції на посередньому рівні. Данський актор Ніколай-Костер Валдау у ролі Джеффрі виглядає набагато переконливіше. Непогано показала себе Меган Чарпентьє в ролі Вікторії. Звичайно, ще можна звернути увагу на соціальну спрямованість "Мами": тут піднімаються проблеми материнства та відповідальності за дітей. Отже, у підсумку,з одного боку у стрічці є чудова візуальна складова, добра задумка і хороша гра деяких акторів. З іншого - трохи недоопрацьований сюжет і слабувата гра Честейн. Але творці "Мами", швидше за все, залишились задоволені, бо фільм окупив свій бюджет у десять разів. Глядач, у більшості, також може бути задоволений, бо у жанрі небагато вартих робіт.

Поєднання детектива і містики - досить часте явище в кінематографі. Однак, далеко не всім вдається правильно об'єднати ці два компоненти та зробити хороше кіно. По-перше, треба придумати цікавий сюжет, який не буде викликати купу запитань, а по-друге, загорнути дійство у атмосферу жаху. Творці фільму "Сховище" старалися зробити щось подібне, але Як і більшість детективно-містичних стрічок, "Сховище" слідує вже звичній сюжетній композиції: головний герой стикається з незрозумілою потойбічною чортівнею; береться розслідувати причини появи аномалії; паралельно небезпека чикає як на нього, так і на близьких йому людей; виявляє причину аномалії та пробує виправити ситуацію; вступає у пряму конфронтацію з потойбічними силами; щасливий або сумний фінал, з дуже частим натяком на продовження. Усе це є і у "Сховищі". Також, глядачеві підкидають історію сімейної трагедії, питання стійкості віри після пережитого і таке інше. Тут тобі і сатанинська тематика, і відьми-цілительки з надприродними властивостями Але, на жаль, сценаристи згребли до купи забагато різноманітних компонентів, характерних для фільмів з історіями про містику, через що стали присутні недомовки та сюжетні дірки. Творцям фільму слід було краще опрацювати сценарій, а не розтягувати хронометраж. Візуальна сторона стрічки виглядає дуже добре. Похмура осіння картинка з туманами, голими деревами, сухим листям на узбіччях наганяє переконливу атмосферу містики і невідомості. Операторська робота практично ідеальна з правильними планами та цілим рядом довгих сцен. До речі, "Сховище"- це голлівудський дебют трьох шведів - режисерів Манса Марлінда і Б`єрна Штейна та оператора Лінуса Сандгрена. Виконавці головних ролей добре справились з завданням. Джуліанна Мур у ролі Кароліни цікава і харизматична, але в ряді напружених сцен їй явно не вистачало емоцій. Куди краще справився зі своєю роллю Джонатан Ріс-Майерс, він переконливо передав емоції людини, у якій вживаються кілька особистостей. Ну, а як у фільмі з атмосферою жаху? Скажімо так, атмосфера є, але справжнього жаху небагато, натомість напружені сцени та очікування видовищної розвязки.
Отже, "Сховище" має задатки непоганого фільму у вигляді чудової візуальної складової, хороших акторів і, частково, атмосфери. Але звичні для даного жанру проколи з сюжетом, затягнутий хронометраж і відсутність по-справжньому страшних моментів не дозволяють порекомендувати даний фільм справжнім шанувальникам фільмів жахів.