Рецензии на фильмы и сериалы

Загалом, у контексті художньої інтерпретації епоха еволюції, розвитку та становлення "людини розумної", трохи міфологізована, і часто подається у стилізованій площині та стає основою багатьох легенд. Свій власний екскурс, на тему однієї з нескінченних засічок на скрижалях розвитку цивілізації, присвячену зустрічі людини з вовком та його підкоренню, і зробив режисер Альберт Хюз у своїй драмі-епосі "Альфа", ще й ставши одним з соавторів сценарію.
Отже, невеличке племя мисливців живе від полювання до полювання. Отримує свою посвяту і син вождя - Кеда, і ось він з дорослими вирушає у мандрівку за бізонами, котра виллється для нього у неймовірно довгий шлях, повний небезпеки, зустрічей та життєвого досвіду.
За історичними даними, вовк став другом людини, приблизно, 32 тисячі років тому, хоча костюми героїв стрічки та їх культура вірувань більш схожі на досить розвинені кочові племена нашої ери. Також, автори відмовились від драматичного натуралізму - більше схиляючись до втілення багатого та емоційного міфу, схематично звертаючись до ряду символів, котрі глядач готовий побачити заздалегідь. Поряд з такою стилізацією, можна відзначити чіткий сюжет з чудовими локаціями, крижану Європу тут "зіграла" Канада, продуману операторську роботу вище, ніж середню, що розрізняє кордон між легендою та реальністю.
Центральних персонажів зіграли Коді Сміт-МакФі та вовк Чак, за фільмом - Альфа. Можна відзначити, що образи вправно розкриті, передана обережна еволюція стосунків. Актори другого плану впевнено втілили традиційну атмосферу міфічного кіно.
Як висновок, "Альфа", завдяки приведенню багатьох моментів до спільного знаменника та відмові від натуралізму, не може претендувати на культовий статус серед стрічок про доісторичну еру, проте, саме завдяки цьому, стане легкою, пригодницькою картиною, котра не позбавлена проникливих емоційних моментів. Підійде для широкого кола глядачів.

Замість того, щоб знімати чергову екранізацію "Мобі Діка", режисер Рон Ховард заходить цій історії у тил, представляючи драматичну кінокартину про події, котрі надихнули Германа Мелвілла до написання свого видатного твору.
Один з персонажів, на якому концентрується стрічка "У серці моря" - бувалий китобой Оуен Чейз, що давно прагне стати капітаном, але змушений ступити на борт "Ессекса" в якості першого помічника. Впродовж промислового рейду, команда судна зустрічає на своєму шляху кита несхожого на інших, котрий незабариться показати - хто в океані господар...
Ховард знову знімає у своєму кіно Кріса Хемсворта, і очевидно потрапляє з вибором точно у ціль. Другу за значимістю роль - юнги Тома, виконує Том Холланд. Самого письменника Мелвілла на екрані втілив Бен Вішоу. Дізнається про історію він з вуст Брендана Глісона в образі змученого примарами минулого Томаса, його визнання, такі необхідні як письменнику, так і самому китобою, виявляються не просто видовищними одкровенням, а справжньою сповіддю. Також можна відзначити Кілліана Мерфі, котрий втілив кращого друга Оуена, та Френка Діллейна. Самовпевненим та, водночас, безпорадним капітаном "Ессекса" став Бенджамін Уокер.
"У серці моря" Ховард грамотно поєднує екшен разом з численними людськими драмами тих, хто опинився перед обличчям смерті та має прагнення вижити за будь-яку ціну, свідомим вибором та потенційним тягарем у майбутньому. ФІльм підкорює візуально та буде цікавий не тільки прихильникам творчості відомого режисера.

Європейський кінематограф з його скромними, у порівнянні з Голівудом, бюджетами в основному тримається від жанру фільма-катастрофи подалі, але тут у гру вступили норвежці, котрі вирішили показати на екрані нехай і локальний, але не менш небезпечний катаклізм.
Головну роль у "Хвилі", повнометражній картині маловідомого за межами Норвегії режисераРоара Утхауга, виконав акторКрістофер Йонер, котрий цілком підійшов для втілення геолога-сім'янина. Його персонаж отримав нову роботу і з родиною зібрався покинути рідне містечко, але раптом він помічає дивні показаники приладів, що моніторять місцеву гору. У результаті, вченому доводиться стати героєм та рятувати мешканців. Такожу фільмі виділиласяЕні Даль Торп, що зіграла дружину головного герою. Сюжет стрічки більше концентрується на драматичному трилері, ніж на спецефектах, у порівнянні з тим же голлівудським форматом. Він поділяє кінокартину на дві частини: у першій йде нагнітання обстановки, передчуття катастрофи, у другій - боротьба людей за виживання, з геройством, малодушністю, панікою і тп. Утой же час, "Хвилі" не вдалося уникнути деяких кліше жанру фільма-катастрофи.
Незважаючи ні на що, норвезька стрічка виявилася, на диво, напруженою та видовищною, і може, де в чому, конкурувати у згаданому кінематографічному напрямку з іншими його представниками.

Втекти від усього світу, ще не означає втекти від самих себе...
Через десять років, після спільної появи на екранах, Анджеліна ДжолітаБред Піттзнову постають творчим дуетом, причому в образах подружньої пари з серйозними проблемами. Тільки тепер негаразди їх персонажів - колишньої танцівниці Ванесси та письменника у ступорі Роланда - зовсім іншого характеру.
"Лазурний берег" є третьою режисерською роботою Джолі, вона сама написала сценарій, щоб потім з чоловіком (тепер вже колишнім, звичайно) зіграти нещасне подружжя, що вирішили змінити обстановку. Це натякає на частку автобіографічності, але швидше використаний їх загальний досвід як пари, адже, через певний час, у всіх виникають проблеми та стіни, котрі важко подолати. На причини нещастя головних героїв не вказується однозначно, але виразно відчувається, що вони обидва самотні, незважаючи на те, що разом. Ванесса та Роланд нагадують змучених людей, котрі все ще люблять, хоча і часто роблять один одному боляче. Письменник, що перетворюється на алкоголіка та його дружина, що сидить на антидепресантах. Раптово увагуВанесси привертають молодята з сусіднього номеру, і вона вирішує піти на небезпечну гру...
Молоду подружню пару, досить, пристрасно втілили Мелані Лоран та Мельвіль Пупо,зворушила гра Нільса Ареструпа у образі власника бару Мішеля.
Отже, у Джолі вийшло більш європейське кіно, просочене французьким шармом, неспішне, візуально гарне, зі спокійними пейзажами, що стають контрастом для пристрастей у серцях героїв.Мабуть, у цьому особлива заслуга австрійського оператора Крістіана Бергера. Фільм містить відверті сцени, наявність котрих свідчить про хоробрість та повну віддачу Джолі творінню.Мелодрама у картині тісно переплітається з психологічною драмою, змушує під новим кутом поглянути на складнощі людських відносин, на нездійснені мрії та невтілені плани, на ціну боротьби за щастя.

Бразильський режисер Жузе Паділья зняв низку чудових гостросюжетних фільмів, але під час перегляду "Кульової блискавки" складається враження, що талант почав давати збій, чи він просто взявся за незрозумілу для себе тематику.
В історії операція ізраїльської спецслужби в аеропорту "Ентеббе", вважається однією з найуспішніших антитерористичних дій. У липні 1976 року палестинські бойовики та німецькі націоналісти захопили французький літак, котрий летів з Тель-Авіва, та посадили його в Уганді, за згодою тодішнього лідера країни Іді Аміна. Метою захоплення було змусити уряд Ізраїлю відпустити з тюрми увязнених палестинських військових. Впродовж семи днів ізраїльські спецслужби підготували операцію з визволення заручників та успішно її реалізували.На основі цієї події було знято кілька фільмів, але "Кульова блискавка" не є найуспішнішим з них.
Проблема стрічки у недостатній продуманості сюжету - події подані рвано, неритмічно, присутні малозначущі епізоди у вигляді символічної хореографії, натомість за бортом залишилися, справді, цікаві факти. Зрозуміло, глядачам показують планування викрадення, мотивацію деяких терористів, захоплення, підготовку операції з боку Ізраілю Але все це подано якось поверхнево, малоцікаво та сухо. Видовищних бойовий сцен у фільм також не внесли.
Двох німецьких націоналістів виконали актори Розамунд Пайк та Даніель Брюль. Їхні персонажі зображені не такими вже й поганими людьми, як і Іді Амін, хоча у реальності він мав репутацію вкрай жорстокого правителя. З ізраїльського боку виділяються образи премєр-міністра Іцхака Рабина, який показаний у фільмі обережним та дещо наляканим політиком, та міністра Шимона Переса, котрий на противагу - стійкий та сміливий.
З технічного боку картина знята непогано, але не більше. Так що в цілому, "Кульова блискавка" виявилася, доволі, посередньою та, мабуть, сподобається, виключно, цільовій аудиторії.

Грунтуючись на книзі Джона Пірсона "Зліт і падіння братів Крей", Брайан Хелгеленд переносить на екран історію про близнюків-гангстерів, котрі заправляли лондонським Іст-Ендом у 60-х роках. Якими тільки брудними справами не займалися брати Крей, але незважаючи на всі їх проблеми з конкурентами та законом, в кінці головною проблемою для кожного з них, особливо для Реджі, залишався його брат.
Що в першу чергу звертає на себе увагу у "Легенді".? Звичайно ж, Том Харді відразу у двох головних ролях. І знайомлячись з його героями, Реджі та Ронні Креями, розумієш, чому режисер скористався таким ходом. Харді майстерно втілює кожного з них та створює окремих, різних, але таких залежних один від одного людей, які обрали життя поза законом. Незважаючи на всі недоліки фільму, його гра - це, чи не єдиний, плюс "Легенди". Мабуть, Ронні, з його психологічними відхиленнями та нападами люті, у Харді вийшов навіть цікавішим. Делікатна Емілі Браунінг зіграла Френсіс, дівчину котра привносить нові складнощі у життя одного з братів, наївно вважаючи, що з нього можна зробити чесну людину. У другорядних ролях можна побачити таких британських акторів, як Терон Еджертон, Пол Беттані, Крістофер Екклстон та Колін Морган.
"Легенда" є стрічкою про гангстерів, але не гангстерським фільмом у класичному розумінні, бо їх ера, мабуть вже, пройшла та навряд чи повернеться. Але, здається, Хелгеленд і не прагнув зняти сагу про братів Крей. Він створив сучасний драматичний байопік, де, зрозуміло, присутні елементи гангстерського життя, але більше видні прагнення та намагання показати внутрішніх демонів братів. Місцями в історії активно використовується фарс, особливо коли це стосується їх роботи, приправляючи угоди чорним гумором та кривавою жорстокістю. Отже "Легенда", по-суті, є ще однією картиною у скарбничці фільмів, присвячених першим світовим злочинцям, цього разу лондонським, різних часів.

Творець саги "Зоряні війни" Джордж Лукасзалишив по собі багатообіцяючу заміну у обличчі Джей Джей Абрамса - великого шанувальника джедаїв ще з того самого першого фільму, що вийшов у світ, майже, п'ятдесят років потому. Режисер просто не мав права не розбудити Силу, і щоб не промахнутися, заручився підтримкою сценаристівЛоуренса Кездана, котрий працював над п'ятим та шостим епізодами, та Майкла Арндта. І в результаті, народилася історія,гідна стати продовженням першої трилогії, після перегляду котрої не хочеться покидати ту далеку-далеку Галактику. У своїй незвичайній, але простій та зрозумілій місії, новимгероям - Рей та Фіннуналежить відкрити те, що багато з легенд зовсім не є такими, і що вибір за ними: бігти або залишитися та боротися. Абрамс подбав про те, щоб сьомий епізод був наповнений сюрпризами, котрі одночасно є і продовженням, і початком чогось нового, не меншмасштабного.
До появи "Пробудження сили" актори Дейзі Рідлі та Джон Бойега, навряд чи, були відомими. Тут їм довірили одні з головних ролей. Ще одного новачка у сазі, кращого пілота Опору - По Демерона, втілив більш відомийОскар Айзек. Нового, як виявилося загадкового та не без інтриги, лиходія - Кайло Рена, взяв на себе Адам Драйвер. Переповнює емоціямипоява на екрані культових героїв, котрі є невід'ємною частиною саги.Харрісон Форд,Пітер Мейх'ю, який знову став Чубаккою,Керрі Фішер та самМарк Хемілл.На Темній стороні у сьомому епізоді виступили британціДонал Глісон та Гвендолін Крісті. Енді Серкіс підтвердив свою майстерність до перевтілень. Окремо хочеться відзначити дроїдів, які кожен раз викликають хвилю позитивних емоцій. Старички R2-D2 і C3PO та новачок BB-8 - чудово виконують свої місії.
Протягом усього хронометражу "Зоряних воєн: Пробудження сили" відчувається, з яким трепітом Абрамс ставиться до оригіналу, що помітно як у загальних сюжетних лініях персонажів, так і у деталях. Він взяв найкраще та додав пристойну частку нового, не менш приголомшливого.Космічні польоти, повітряні та наземні бої, сяйво та знайомий звук світлових мечів, улюблені та нові герої... Хочеться усвідомлювати, що сьомий епізод виправдав очікування як давніх шанувальників, так і новоприбулих глядачів.

Стрічка "Марсіянин" славнозвісного Рідлі Скотта грунтується на науково-фантастичному романіЕнді Уіра. Головного героя - астронавта Марка Уотні, котрого втілив не менше відомий актор Метт Деймон, можна вважати, на думку більшості, одним з найбільш невдачливих людей. За збігом обставин та технічних негараздів, він залишився один на чужій та безлюдній планеті. Але коли нема чого втрачати, а жити все одно хочеться, можна спробувати втілити у життя найбожевільніший проект, що завалявся на марсіанській базі, і це лише початок неймовірного плану з виживання та повернення.Уотні протягом усього фільму руйнує межі можливого, показуючи, як, маючи розумну голову на плечах, можна знайти вихід з будь-якої ситуації.
Хоча, в основному, "Марсіянин" - шоу Деймона, Скотт підібрав досить сильний та відомий каст, у котрий увійшлиДжефф Деніелс,ЧіветельЕджіофор,Крістен Уіг, Кейт Мара, Себастьян Стен, Дональд Гловер, Шон Бін таДжесіка Честейн.
"Марсіянин" буквально миттєво захоплює увагу, показуючи мальовничо-червоні пейзажі наступної від Землі планети. Рідлі Скотт з талановитою командою створив на екрані привабливий та манливий світ, незважаючи на те, що показане середовище не пристосоване для людини. Отже, дві години, проведені на Марсі разом з загубленим астронавтом, навряд чи викликають у когось відчуття нудьги.

Американські режисери Джоел та Ітан Коени, які, цілком заслужено, вважаються одними з найкращих на своїй творчій ниві, пробували себе в різних жанрах кіно - від серйозних кримінальних трилерів та драм до комедійних фарсів. Саме до останнього з вказаних належить їх фільм "Аве, Цезарю!".
Події стрічки розгортаються на початку 50-х років у США, де на одній з голлівудських кіностудій працює Едді Меннікс, своєрідний агент, який займається вирішенням численних проблем, що виникають у акторів. Робота ця вкрай тяжка та непроста, але з нею він успішно справляється. Такі вміння помічають в іншій компанії, пропонуючи співпрацю... Паралельно відбувається форс-мажор з актором, котрий грає головну роль в пеплумі "Аве, Цезарю!"Вказана фабула є умовно-головною у сюжеті, бо він складається з багатьох історій, котрі переплетені між собою персонажами. Фактично, брати Коени взяли реальні факти з історії американського кіно 50-х та довели їх до абсурду. Дивитися без сміху на таке неможливо, тим паче що і гумор у фільмі на рівні.
Актори у картині виклались на межі можливостей. Джош Бролін у ролі Меннікса - жвавого та мудрого комбінатора, Джордж Клуні у образі талановитого та самозакоханого актора, Олден Еренрайк, Скарлетт Йохансон втілює симпатичну стерву, а Тільда Суїнтон - сестер-близнючок-журналісток, Рейф Файнс - режисера Лоренса, Ченінг Татум - актора-танцюриста Коротше, серед зірок і Дольфа Лундгрена можна не помітити.
Візуально фільм також виглядає добре - гарна кольорова гамма, грамотна операторська робота та непогані декорації з костюмами. Вцілому, "Аве, Цезарю!" - чудовий комедійний фарс з непоганою сатирою на кінематограф, котрий можна рекомендувати для підняття настрою.

Фильм - сказка. По другому не назовешь. Сколько в нем доброты и позитивности!
Если вспомнить историю мира то сколько было борьбы за самы простые на сегодняшний день вещи.
Теперь женщины в брюках. Это совсем обычно. А ведь было время, когда за это боролись. боролись сильно!
Сколько было борьбы, чтобы женщины учились в университетах.
Сколько было борьбы, чтобы понять, что "она вертится"!
Здесь тоже борьба.
Давно уже никого не смущает что может быть президент женщина.
В Америке был черный президент.
Как все изменилось.
Есть категория людей, которая просто хочет жить по своим интересам, на законных основаниях, в любви и согласии.
Никому это мешать не будет.
Правда, пока что перегибов в этом деле весьма много.
Но когда то придет к тому, что эти варианты любви и мирной жизни, никого волновать не будут с отрицательной стороны.
Мы с супругой женаты более сорока лет. У нас двое детей, у которых обычные семьи, и у нас прекрасные внучки.
Но у нас всегда были друзья такого вида ориентации.
В жизни таких людей много! очень многие бы удивились узнав подробности жизни про своих близких или друзей.
Так что быстрее бы все успокоилось в этом отношении.
Пусть люди живут мирно и с любовью. Гораздо лучше чем война и голодовки.

Італійський режисер Паоло Соррентіно у своїй драмі людських відносин "Молодість" відправляє глядачів на шикарний швейцарський курорт, де кожен сезон серед гостей можна зустріти чимало зірок, котрі бажають втекти від життєвої метушні. Серед постояльців композитор Фред Беллінджер, чій, начебто рядовий, пенсійний відпочинок змусить багато чого переосмислити. Відмовити королеві може не кожен, але Фреда абсолютно не цікавить повернення на сцену, він далеко вже не юний. Фред віддав кращі роки творчості, і тепер просто хоче відпочити, визнаючи, що молодість пішла і залишається жити лише старістю. Та чи так це насправді, і яка в такій категоричності причина.?
Майкл Кейн, на відміну від свого персонажа, не пішов на пенсію, і невтомно продовжує з'являтися на екрані, проживаючи ролі. Кращого друга головного героя, режисера Міка, що відмовляється виходити у тираж, майстерно втілив Харві Кейтель. Його герой видає масу, змушуючих замислитися, одкровень, а діяльний характер вдало доповнює меланхолійного Фреда. Соррентіно не прогадав, звівши їх у такий творчий дует. Не менш вдалим ходом було віддати роль дочки композитора Рейчел Вайс. У екранному пансіонаті присутній молодий та популярний актор, що повинен довести всім свій талант та багатогранність, у виконанні Пола Дано. Один з тих моментів, коли акторові хочеться аплодувати. І ще важко не запам'ятати Джейн Фонду.
Соррентіно втілив у своїй драмі всі страхи творчих людей. Всі герої чогось підсвідомо бояться, і це тонкою ниткою проходить через весь сюжет. "Юність" пропливає неспішно, розслабляючи та даючи поживу для роздумів. Прекрасні види, епізоди-сновидіння, дивні та цікаві, часом просто голі

Такий собі піджанр бойовика "у облозі" сформувався ще у 80-90-х, коли будівлю та її мирних мешканців захоплює озброєний загін терористів, а кинути виклик ситуації наважується герой-одинак. Кінематографічний напрямок такого роду стрічок став певним каноном. Його представником і є "Хмарочос" режисера Роусона Маршалла Тьорбера.
Отже, сюжет впізнається з-пів оберта. Колишній агент ФБР, споруда у Гонконгу, оснащена за останнім словом техніки, найманці злочинного синдикату з недобрими намірами, і понеслася... Власне, як-то кажуть, стрічка - типовий бойовик згаданого типу. Так, бувалий глядач може передбачити невибагливі сюжетні повороти, проте, якщо чесно, у недостатній динаміці фільм звинуватити не можна. А на неї, очевидно, і був основний наголос, у збиток всьому іншому.
Для виконавця головної ролі Двейна Джонсона все було у межах заслуженого амплуа - він звично бється, ризикує життям та кидає виклик фізичним законам. Акторка Нів Кемпбелл, у образі дружини героя, теж вносить частку у боротьбу з підступними терористами, непогано виглядає головним злодієм Роланд Меллер, а китайським мультимільярдером - актор Чин Хань.
У висновку - "Хмарочос" не хапає жодних зірок з неба, на відміну від просто неймовірної будівлі, проте порадує поціновувачів класичного, комерційного кінобойовика. Для більш широкого загалу, мабуть, буде просто видовищною, гостросюжетною стрічкою на вечір.

Історія про звершення Філіпа Петі, котрий пройшов по канаті з однієї башти Всесвітнього торгового центру до іншої, звернула до себе увагу кінематографістів. За її втілення на екрані взявся самРоберт Земекіс. В основу свого фільму він поклав автобіографічну книгу Петі "Дотягнутися до небес", трансформувавши її у незвичайний байопик про одного з найбільш неординарних артистів.
Підкорений виступом циркових еквілібристів, головний герой загорівся бажанням стати канатохідцем, і згодом все, про що він міг думати - це Нью-Йорк з його вежами-близнюками і те, як пройтися від однієї до іншої по канаті.Джозеф Гордон-Левітт, як не дивно, став чудовим вибором для втілення французького екстремала, актор майстерно відобразив Петі - харизматичного віртуоза-мрійника.Образи його помічників, а точніше спільників, взяли на себе Шарлотта Ле Бон та Клеман Сібон. Гарно виступили такожСтів Валентайн, Джеймс Бедж Дейл, Сезар Домбой та, звичайно, Бен Кінгслі.
У "Прогулянці" незвичайна не тільки сама історія артиста, котрий виходить за рамки можливого і творить щось легендарне та дивовижне, але і форма, яку режисер обрав для її виконання. Глядач не тільки бачить, але й чує про життя Петі, що веде до кульмінаційного моменту, з його ж уст. Фільм не тільки є кінематографічним пам'ятником неймовірному вчинку, але і, у значній мірі, триб'ютом тим самим вежам-близнюкам.Приголомшлива історіязалишає враження, а фінальний епізод - один з найбільш захоплюючих моментів стрічки.

Это очень хорошее кино. Все таки настоящие человеческие фильмы еще встречаются. Где меня не пугают, не интригуют, не хвастают богатством мрачных и вечно недовольных мужчин и неординарной красотой сложных женщин. Где меня не считают за слабоумную. Где не размазывают по тарелке что нибудь сильно не для всех, такое чтоб непременно надо было задуматься. Где не показывают мою, или любую другую страну как прибежище моральных уродов . А просто говорят - вот, вы такие. И так вы живете. И нет никаких трагедий. Живи и все. Встретил своих - хорошо. Не встретил, просто прими это. А если умеешь "соскучиться быть один", это и есть свобода. Твоя, исключительно и только тебе принадлежащая. Как сказка, написанная красивым готическим шрифтом и спрятанная в морозилку. Спасибо режиссеру и восхитительной Елизавете Янковской и чудесному главному герою. За чистоту. За удовольствие смотреть на хороших людей целых полтора часа