
Зіграна інвестиція в успіх.
Нащупавши одного разу золоту жилу, вірніше, знайшовши її для себе особисто, оскільки історія кіно знає сотні подібних робіт, різного ступеня вдалості, режисер Фернандо Гонсалес Моліна разом з продюсерами не змогли відмовитися від подальшого розвитку подій, що були представлені на екрані у першому фільмі. У результаті прикладених зусиль, світ побачив продовження іспанського кінохіту 2010 року, що цього разу отримав назву "Три метри над рівнем неба: Я хочу тебе" та також був заснований на романі...
Читать полностью
Нащупавши одного разу золоту жилу, вірніше, знайшовши її для себе особисто, оскільки історія кіно знає сотні подібних робіт, різного ступеня вдалості, режисер Фернандо Гонсалес Моліна разом з продюсерами не змогли відмовитися від подальшого розвитку подій, що були представлені на екрані у першому фільмі. У результаті прикладених зусиль, світ побачив продовження іспанського кінохіту 2010 року, що цього разу отримав назву "Три метри над рівнем неба: Я хочу тебе" та також був заснований на романі Федеріко Моччія.
Як і нехитрість згаданого вище ходу, друга стрічка Моліни однаково проста. І у цьому немає його вини - вся справа у законах жанру. Так само, як не варта глибокого сприйняття незліченна кількість жіночих романів, неможливо підходити з боку критичних стандартів до проектів такої категорії, оскільки у творців як перших, так і останніх за головне завдання - знайти цільову аудиторію, для котрої важливі не форма втілення або вишуканість, а зовнішній вигляд персонажів, романтичність оточення та розгул юнацьких пристрастей, пов'язаних з цілком зрозумілими та природними емоціями. Взагалі, якщо кохання римується з кровю, а головні герой/ня досить палкі та вміло й загадково дивляться з натяком, і до всього додається обов'язковий антураж у вигляді бійок, байок та нічних клубів, то це вже майже гарантований успіх серед певних глядацьких мас. Все згадане у фільмі "Три метри над рівнем неба: Я хочу тебе" є. Головні герої залишилися незмінними - Уго (Аче) та Бабі, котрих виконують ті самі Маріо Касас та Марія Вальверде, але до них приєдналася інша фатальна красуня - Джиневра, в обличчі Клари Лаго. І, звісно, ніхто не сумнівається у чарівності Барселони...
Отже, треба визнати, що Фернандо Гонсалес Моліна неабияк набив руку у створенні дівчачих мелодрам, адже більша частина шанувальників стрічки складається саме з них, а ступіню емпатії до головних персонажів та кількості сліз, що були пролиті під час перегляду, може позаздрити будь-який з нині живих режисерів. І наостанок, цифри кажуть самі за себе: якщо перший фільм окупився прокатом у три рази, то продовження, неймовірним чином, у дванадцять! Чи не диво для європейського кіно визначеного жанру.?
Як і нехитрість згаданого вище ходу, друга стрічка Моліни однаково проста. І у цьому немає його вини - вся справа у законах жанру. Так само, як не варта глибокого сприйняття незліченна кількість жіночих романів, неможливо підходити з боку критичних стандартів до проектів такої категорії, оскільки у творців як перших, так і останніх за головне завдання - знайти цільову аудиторію, для котрої важливі не форма втілення або вишуканість, а зовнішній вигляд персонажів, романтичність оточення та розгул юнацьких пристрастей, пов'язаних з цілком зрозумілими та природними емоціями. Взагалі, якщо кохання римується з кровю, а головні герой/ня досить палкі та вміло й загадково дивляться з натяком, і до всього додається обов'язковий антураж у вигляді бійок, байок та нічних клубів, то це вже майже гарантований успіх серед певних глядацьких мас. Все згадане у фільмі "Три метри над рівнем неба: Я хочу тебе" є. Головні герої залишилися незмінними - Уго (Аче) та Бабі, котрих виконують ті самі Маріо Касас та Марія Вальверде, але до них приєдналася інша фатальна красуня - Джиневра, в обличчі Клари Лаго. І, звісно, ніхто не сумнівається у чарівності Барселони...
Отже, треба визнати, що Фернандо Гонсалес Моліна неабияк набив руку у створенні дівчачих мелодрам, адже більша частина шанувальників стрічки складається саме з них, а ступіню емпатії до головних персонажів та кількості сліз, що були пролиті під час перегляду, може позаздрити будь-який з нині живих режисерів. І наостанок, цифри кажуть самі за себе: якщо перший фільм окупився прокатом у три рази, то продовження, неймовірним чином, у дванадцять! Чи не диво для європейського кіно визначеного жанру.?