Стрічка - лауреат Берлінського фестивалю 2011 року та десятка інших рангом нижче іранська робота "Розлучення Надера та Сімін", майже одноосібного авторства Асгара Фархаді. І тут варто зазначити, що ці самі лауреати численних кінопремій часто опиняються з тієї категорії фільмів, де показана історія має сумнівні кінематографічні якості. Представлена картина теж не змогла спростувати це правило.
Початковою точкою є банальна подія - розлучення пари через низку родинних розбіжностей. Єдине, що дивує вже з перших кадрів - це те, що загальний портрет у вигляді манери вбрання, спілкування та емоційних реакцій спростовує уявлення пересічного, ну скажімо європейця, про Іран. Картина відноситься до жанру драми, можливо трохи психологічної. У глядача є можливість побачити державно-бюрократичні інституції згаданої країни. Загалом, хаотична ескалація причин та наслідків є рушійною силою стрічки, де один конфлікт задіює ланцюгову реакцію. Звісно, що проект Фархаді важко назвати видатним, але його можна сприймати як вивчення природи істини. Події розгортаються з точок зору багатьох персонажів, і це дає змогу задатися питанням, на кшталт - чи однозначна правда взагалі, чи вона мінлива, неоднозначна та залежить від точки зору.?
Підводячи підсумок, можна зазначити, що "Розлучення Надера та Сімін", навряд чи, матиме успіх серед широкого глядацького кола. Фархаді лише перегорнув ще одну сторінку іранського кіно, але, жодним чином, не наблизив його до популяризації.

Для режисера кінострічки "Розлучення Надера та Сімін" Асгара Фархаді це вже не перша драма. Тут він виступає також і головним сценаристом. Зазвичай, це позначається на роботі, так як взаєморозуміння цих двох постатей грають не останню роль.
Сюжет фільму побутовий. Головні герої розлучуються з-за різних поглядів на їхню долю та майбутне місце мешканя.
Сприймати кіно, доволі, легко, не дивлячись на розділяючий менталітет.Виділяється дві сюжетні лінії: перша - згаданої родини, друга - бідної пари в очікуванні ще однієї дитини. Стрічкапро те, як одне рішення може змінити все, наочно та кардинально. Через бажання жити краще, всього-навсього. Сім'я вже не здається надійним оплотом та острівом у величезному океані чужих людей. Прийшов момент, коли все стає схожим, скоріше, на картковий будиночок, доля котрого залежить від основи, і лише маленький подих з однієї із сторін - і він зруйнується.
Про досвідчену акторську роботу мова, звісно, не йде. Фільм і так настільки тривалий та розмірений, без музичного супровіду та з такою операторською роботою, що здається частково документальним. Можливо, такрежисер хотів підкреслити реальність висвітлених проблем. "Розлучення Надера та Сіміт" не додає якихось вражень, та і у пам'яті, скоріш за все, надовго не залишиться.