Історія мусульманської родини, що тріщить по швах.
Стрічка - лауреат Берлінського фестивалю 2011 року та десятка інших рангом нижче іранська робота "Розлучення Надера та Сімін", майже одноосібного авторства Асгара Фархаді. І тут варто зазначити, що ці самі лауреати численних кінопремій часто опиняються з тієї категорії фільмів, де показана історія має сумнівні кінематографічні якості. Представлена картина теж не змогла спростувати це правило.
Початковою точкою є банальна подія - розлучення пари через низку родинних розбіжностей. Єдине, що дивує вже з перших кадрів - це те, що загальний портрет у вигляді манери вбрання, спілкування та емоційних реакцій спростовує уявлення пересічного, ну скажімо європейця, про Іран. Картина відноситься до жанру драми, можливо трохи психологічної. У глядача є можливість побачити державно-бюрократичні інституції згаданої країни. Загалом, хаотична ескалація причин та наслідків є рушійною силою стрічки, де один конфлікт задіює ланцюгову реакцію. Звісно, що проект Фархаді важко назвати видатним, але його можна сприймати як вивчення природи істини. Події розгортаються з точок зору багатьох персонажів, і це дає змогу задатися питанням, на кшталт - чи однозначна правда взагалі, чи вона мінлива, неоднозначна та залежить від точки зору.?
Підводячи підсумок, можна зазначити, що "Розлучення Надера та Сімін", навряд чи, матиме успіх серед широкого глядацького кола. Фархаді лише перегорнув ще одну сторінку іранського кіно, але, жодним чином, не наблизив його до популяризації.
Початковою точкою є банальна подія - розлучення пари через низку родинних розбіжностей. Єдине, що дивує вже з перших кадрів - це те, що загальний портрет у вигляді манери вбрання, спілкування та емоційних реакцій спростовує уявлення пересічного, ну скажімо європейця, про Іран. Картина відноситься до жанру драми, можливо трохи психологічної. У глядача є можливість побачити державно-бюрократичні інституції згаданої країни. Загалом, хаотична ескалація причин та наслідків є рушійною силою стрічки, де один конфлікт задіює ланцюгову реакцію. Звісно, що проект Фархаді важко назвати видатним, але його можна сприймати як вивчення природи істини. Події розгортаються з точок зору багатьох персонажів, і це дає змогу задатися питанням, на кшталт - чи однозначна правда взагалі, чи вона мінлива, неоднозначна та залежить від точки зору.?
Підводячи підсумок, можна зазначити, що "Розлучення Надера та Сімін", навряд чи, матиме успіх серед широкого глядацького кола. Фархаді лише перегорнув ще одну сторінку іранського кіно, але, жодним чином, не наблизив його до популяризації.