aleksandr.fedorov
Рецензий: 331
Зворотно-поступальний розлад.
Режисер Стів МакКвін фільмом "Сором" поповнив галерею зображень сучасних япі, котрі поступово виявляють, що реальність навколо них насправді інша, ніж вони весь час вважали. Його стрічку умовно можна поставити в ряд з такими знаковими роботами, як "Fight Club" Девіда Фінчера та "Американський психопат" Мері Херрон.
Герої згаданих картин по-різному реагують на свої жахливі відкриття щодо "нестабільності" світу, в який вони занурені. Один починає нищення... Читать полностью
Режисер Стів МакКвін фільмом "Сором" поповнив галерею зображень сучасних япі, котрі поступово виявляють, що реальність навколо них насправді інша, ніж вони весь час вважали. Його стрічку умовно можна поставити в ряд з такими знаковими роботами, як "Fight Club" Девіда Фінчера та "Американський психопат" Мері Херрон.
Герої згаданих картин по-різному реагують на свої жахливі відкриття щодо "нестабільності" світу, в який вони занурені. Один починає нищення власної фізичної оболонки, поступово переходячи до руйнування матеріального світу у постійно зростаючому масштабі, інший знаходить вихід у вбивствах... Персонаж "Сорома" Брендон, котрого блискуче виконав Майкл Фассбендер, спочатку намагається знайти вихід у численних, анонімних, сексуальних стосунках, але поява антипода, у обличчі його сестри Сесілії (Кері Малліган), призводить до "аварійного пошкодження" його майже герметичної системи світогляду і, як наслідок, до неминучого внутрішнього вибуху. Такому висновку сприяє і кільцевість сюжету стрічки МакКуїна. Можливо, така риса сучасності і Брендон - це модифікований її психотип, з менш руйнівними наслідками для споживчого суспільства. Можливо, таким особистостям вдалося знайти нові, більш ефективні та менш вбивчі форми боротьби з проявами непокори системі загального світогляду. У будь якому разі, щось з вищезазначеного призвело до появи людини на кшталт головного героя - успішного, холодного, позбавленого почуттів, для котрого має значення лише сам статевий контакт а не, навіть, спроби довгострокових стосунків. Все це руйнує його зсередини та, врешті-решт, призводить до сексуальної дисфункції.
Отже, стрічка "Сором", безумовно, поляризує ту невелику кількість глядачів, котрі зважаться з нею ознайомитися, але, у той же час, матиме певні позитивні наслідки, серед яких ідеальна відповідність виразної структури ідеям, викладеним у фільмі, і все це разом, робить кіно досить нетривіальним.
6 / 10
aleksandr.fedorov
Рецензий: 331
Еротоманія- найприємніша форма психопатії.

Англійський режисер Стів МакКвін, що став автором стрічки "Сором", присвятив свою роботу такому негласному явищу, яксексоголізм або еротоманія та, відповідно, особі, що завжди шукає, куди прилаштувати свій кінець, але рідко залишається задоволена результатом. Отже, герой фільму, котрого виконує Майкл Фассбендер, не намагається відволікти себе від приємного розладу та просто йде за течією, переходячи від одного зв'зку до іншого. Іноді його давить сором, але протидіяти обставинам він не може,... Читать полностью

Англійський режисер Стів МакКвін, що став автором стрічки "Сором", присвятив свою роботу такому негласному явищу, яксексоголізм або еротоманія та, відповідно, особі, що завжди шукає, куди прилаштувати свій кінець, але рідко залишається задоволена результатом. Отже, герой фільму, котрого виконує Майкл Фассбендер, не намагається відволікти себе від приємного розладу та просто йде за течією, переходячи від одного зв'зку до іншого. Іноді його давить сором, але протидіяти обставинам він не може, або не хоче, ХЗ. З іншого боку, чому ні.? Брендон має гроші, добру роботу, певну кількість друзів, приємну зовнішність та працездатного мешканця у штанях. Попри всі сприятливі умови, він переживає внутрішню психологічну драму та відчуває себе увсепоглинаючій порожнечі.
Завіса дійства падає на ноті безнадійності, коли герой звично кидає погляд на потенційну партнерку в обличчі симпатичної білявки. Хто знає, може саме у ній його порятунок ...Що тут додати.? Буття народжує свідомість, але коли немає останнього, і тваринні інстинкти керують балом, то лишається тільки перше. Розум шукає більшого, та у конфлікті, що виникає, з високим ступенем ймовірності, виграють ті ж самі інстинкти. Нічого нового та дивовижного. Хоча, дехто вважає такий стан хворобою...
Добра акторська гра, удавана драматичність та, в цілому, нічого особливого. Стрічка мала успіх у прокаті, але після перегляду можна здогадатися, який цільовий глядач(ка) йому сприяв.
6 / 10
Наверх