Зворотно-поступальний розлад.
Режисер Стів МакКвін фільмом "Сором" поповнив галерею зображень сучасних япі, котрі поступово виявляють, що реальність навколо них насправді інша, ніж вони весь час вважали. Його стрічку умовно можна поставити в ряд з такими знаковими роботами, як "Fight Club" Девіда Фінчера та "Американський психопат" Мері Херрон.
Герої згаданих картин по-різному реагують на свої жахливі відкриття щодо "нестабільності" світу, в який вони занурені. Один починає нищення власної фізичної оболонки, поступово переходячи до руйнування матеріального світу у постійно зростаючому масштабі, інший знаходить вихід у вбивствах... Персонаж "Сорома" Брендон, котрого блискуче виконав Майкл Фассбендер, спочатку намагається знайти вихід у численних, анонімних, сексуальних стосунках, але поява антипода, у обличчі його сестри Сесілії (Кері Малліган), призводить до "аварійного пошкодження" його майже герметичної системи світогляду і, як наслідок, до неминучого внутрішнього вибуху. Такому висновку сприяє і кільцевість сюжету стрічки МакКуїна. Можливо, така риса сучасності і Брендон - це модифікований її психотип, з менш руйнівними наслідками для споживчого суспільства. Можливо, таким особистостям вдалося знайти нові, більш ефективні та менш вбивчі форми боротьби з проявами непокори системі загального світогляду. У будь якому разі, щось з вищезазначеного призвело до появи людини на кшталт головного героя - успішного, холодного, позбавленого почуттів, для котрого має значення лише сам статевий контакт а не, навіть, спроби довгострокових стосунків. Все це руйнує його зсередини та, врешті-решт, призводить до сексуальної дисфункції.
Отже, стрічка "Сором", безумовно, поляризує ту невелику кількість глядачів, котрі зважаться з нею ознайомитися, але, у той же час, матиме певні позитивні наслідки, серед яких ідеальна відповідність виразної структури ідеям, викладеним у фільмі, і все це разом, робить кіно досить нетривіальним.
Герої згаданих картин по-різному реагують на свої жахливі відкриття щодо "нестабільності" світу, в який вони занурені. Один починає нищення власної фізичної оболонки, поступово переходячи до руйнування матеріального світу у постійно зростаючому масштабі, інший знаходить вихід у вбивствах... Персонаж "Сорома" Брендон, котрого блискуче виконав Майкл Фассбендер, спочатку намагається знайти вихід у численних, анонімних, сексуальних стосунках, але поява антипода, у обличчі його сестри Сесілії (Кері Малліган), призводить до "аварійного пошкодження" його майже герметичної системи світогляду і, як наслідок, до неминучого внутрішнього вибуху. Такому висновку сприяє і кільцевість сюжету стрічки МакКуїна. Можливо, така риса сучасності і Брендон - це модифікований її психотип, з менш руйнівними наслідками для споживчого суспільства. Можливо, таким особистостям вдалося знайти нові, більш ефективні та менш вбивчі форми боротьби з проявами непокори системі загального світогляду. У будь якому разі, щось з вищезазначеного призвело до появи людини на кшталт головного героя - успішного, холодного, позбавленого почуттів, для котрого має значення лише сам статевий контакт а не, навіть, спроби довгострокових стосунків. Все це руйнує його зсередини та, врешті-решт, призводить до сексуальної дисфункції.
Отже, стрічка "Сором", безумовно, поляризує ту невелику кількість глядачів, котрі зважаться з нею ознайомитися, але, у той же час, матиме певні позитивні наслідки, серед яких ідеальна відповідність виразної структури ідеям, викладеним у фільмі, і все це разом, робить кіно досить нетривіальним.