Режисер Адам Шенкман вже проявлявся у музичному жанрі до "Року на віки" " і от у 2012 році знову зняв кіно у дусі та стилі, так званого, помп-рока або арена-рока. Він не є окремим напрямком, але відрізняється неабиякою кількістю помпезності, орієнтованої на стадіонні виступи перед найширшою аудиторією, дружнім форматом для просування по радіо та великою чисельністю балад на всі смаки та настрої. Яскраві приклади такого типу музики кінця 80-х років минулого століття - це, серед інших, Джон Бон Джові з групою, Def Leppard, GunsnRoses тощо. Саме їх композиції склали основу стрічки. Але не дивлячись на те, мюзикл не мав популярності, більш того, з тріском провалив прокат. І не врятували картину ні славетний Том Круз, котрий втілив персонажа-пародію на рок-ідола, ні Пол Джаматті, ні дивний дует Алека Болдвіна з Расселом Брендом, ні чарівна Кетрін Зета-Джонс, ні інші відомі актори, котрих зібрав режисер. Та і сюжет не можна назвати вражаючим, скоріше типовим для жанру, гіпертрофовано умовним, сповненим глянцевими кардебалетними номерами та наївною романтичною складовою.
Як результат, маємо досить бадьорий музичний фарс на дві години, котрий можна вмикати фоном нічого при цьому не втрачаючи.

У фільмі "Рок на віки" маємо змогу спостерігати історію однієї блондинки на ім'я Шеррі, котра мріє про Голлівуд, відчуваючи, що її покликання - співати. Тобто,сюжет дуже банальний і ясний з перших же хвилин, майже, кожній людині. Вся його плинність, звісно,супроводжуватиметься "рок-хітами" та дивними музичними постановками. Як виявилося, дана стрічка - це кіноадаптація однойменного бродвейського мюзиклу, поставленого за книгоюКріса Д`Аріенцо. На жаль, далеко не найкраща, швидше навпаки. Також, частково,можна зрозуміти про якість фільму, поглянувшися на список робіт самого режисера -Адама Шенкмана, котрими, по-правді, складно чи варто пишатися. Хоч автори іпостаралися задіяти по можливому максимуму відомих акторів та актрис, бачимо Расселла Бренда,Пола Джаматті,Кетрін Зета-Джонс,Мері Джей Блайдж,Алека Болдуіна,Тома Круза, цього разу вони ледь здатні змінити враження від проекту. Так, всі вищеозначені добре грали свої дивні ролі, але загал картини -величезна кількість кіношного кітча та типово американського гумору створюють враження, ніби творці хотіли пожартувати над сучасним кінематографом. Але більш ніж всі дурні сцени, награні гримаси, вульгарні жарти та жахливі ролі, зачепила сама претензійність фільму, його назва - "Рок на віки". Адже за всім цим удаваним пафосом та аморальністю, глядачеві нібито розповідають про силу рок-н-ролу та дух людини, котра віддана цій музиці.
Отже, стрічка "Рок на віки" про рок тільки за назвою, для справніж цінувачів легендарного музичного напрямку, будь він класичний чи основних течій та стилів, навряд чи знайдеться щось варте уваги, бо усюжеті немає жодного натяку на той самий рок, про який пліткують головні герої весь час, вдаючись, лише, до кітчу та вульгарних жартів.