
Адепт та ідол споживчої культури.
Незважаючи на високий авторитет французького кіно у світі, багато фільмів проходять повз уваги, навіть для французів, котрі мають потужний патріотизм у цій галузі. "Шеф" Данієля Коена - лише один такий приклад недооціненості. Так діяльність, що висвітлюється у стрічці, а саме кулінарно-ресторанна справа, змалювана багато разів та з різних ракурсів. Нею вразити важко, можна тільки якісно подати "страву" до екранів. Тому інгредієнти, у вигляді сценарію, його реалізації та виконання, повинні бути...
Читать полностью
Незважаючи на високий авторитет французького кіно у світі, багато фільмів проходять повз уваги, навіть для французів, котрі мають потужний патріотизм у цій галузі. "Шеф" Данієля Коена - лише один такий приклад недооціненості. Так діяльність, що висвітлюється у стрічці, а саме кулінарно-ресторанна справа, змалювана багато разів та з різних ракурсів. Нею вразити важко, можна тільки якісно подати "страву" до екранів. Тому інгредієнти, у вигляді сценарію, його реалізації та виконання, повинні бути близькими до бездоганних. На жаль, ні Жан Рено, ні Мікаель Юн ні інші, задіяні на тому чи іншому етапі, не змогли досягти успіху прийнятного рівня. Кіно провалило прокат навіть на Батьківщині. Чому - незрозуміло, адже формально картина мала всі компоненти для приваблення удачі: згаданий метр у складі, гастрономічна тема, що дуже близька французам-гурманам, представники "високої кухні" у якості консультантів таке інше.
Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити обережний висновок про те, що мабуть втомився глядач від таких, з дозволу зауважити, соціально-утопічних казок про зліти до вершин матеріального добробуту та громадського визнання не стільки завдячуючи особистим професійним якостям, скільки результату гри сліпого випадку. Мені фільм зайшов, можливо, здебільше, через близькість обіграної теми, меньше через ідеологічний зміст, котрий цілком стандартний - прості людські цінності у тісному переплетенні з матеріальними. Іншими термінами - стрічка "Шеф" про соціальний ліфт від нижньої частини суспільства (у розумінні автора) на кухню мішленівського ресторану у Парижі.
Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити обережний висновок про те, що мабуть втомився глядач від таких, з дозволу зауважити, соціально-утопічних казок про зліти до вершин матеріального добробуту та громадського визнання не стільки завдячуючи особистим професійним якостям, скільки результату гри сліпого випадку. Мені фільм зайшов, можливо, здебільше, через близькість обіграної теми, меньше через ідеологічний зміст, котрий цілком стандартний - прості людські цінності у тісному переплетенні з матеріальними. Іншими термінами - стрічка "Шеф" про соціальний ліфт від нижньої частини суспільства (у розумінні автора) на кухню мішленівського ресторану у Парижі.