Монумент Готема.
Фінальним епізодом про Бетмена від Нолана стала по-справжньому монументальна стрічка "Темний лицар: Відродження легенди". Свого роду памятник цьому герою коміксів, до підніжжя котрого поставлений розкішний букет квітів у вигляді змістовного завершення, що містить у собі і зав'язку до гіпотетично-наступного фільму, і початок шляху нового героя.
При всій величі запропонованого видовища, картина залишає відчуття того, що іменитий режисер дещо втомився від головного персонажа, що зайняв майже сім років його творчого життя. Першу годину екранного часу Брюс Вейн віддається обтяжливим роздумам про долю та самопожертву, і ледь взявшись до своєї звичної справи, опиняється у пастці, де знову продовжує обмірковування тієї самої теми. Правда, ці думки призводять його до дуже радикальних висновків, котрі і стають чинниками, того самого, змістовного фіналу. У той же час, Нолан майже уподібнює Бетмена до спасителя, що не шкодує себе заради порятунку всіх, хоч і у масштабі окремо взятого Готема.
Загалом, трилогію можна назвати наслідком постмодернізму, під час якого була переосмислена частина класичних героїв(не тільки коміксів), у спробі надати їм психологічної глибини і, разом з тим, неабиякої похмурості та неоднозначності. А от чим "Темний лицар: Відродження легенди" програє попередньому фільму, так це образом головного лиходія, інтриги котрого повинен зруйнувати Бетмен. І справа не у особі Тома Харді, а у тому, що Джокер - унікальний персонаж, особливо у блискучому виконанні покійного Хіта Леджера. Також, варто зазначити, що, під час створення високоякісного екшену, режисеру вдалося прилаштувати до сюжету антикапіталістичні ідеї та думки про природу людини у сценах, коли Готем знаходиться під владою Бейна.
Отже, незважаючи ні на що, необхідно констатувати, що Нолан у своєї справі досягнув таких висот, що будь-які кінематографічні пошуки з його боку мають сприйматися, як творчий політ. Він зробив свою роботу, він може йти далі, принаймні з франшизи про Бетмена.
При всій величі запропонованого видовища, картина залишає відчуття того, що іменитий режисер дещо втомився від головного персонажа, що зайняв майже сім років його творчого життя. Першу годину екранного часу Брюс Вейн віддається обтяжливим роздумам про долю та самопожертву, і ледь взявшись до своєї звичної справи, опиняється у пастці, де знову продовжує обмірковування тієї самої теми. Правда, ці думки призводять його до дуже радикальних висновків, котрі і стають чинниками, того самого, змістовного фіналу. У той же час, Нолан майже уподібнює Бетмена до спасителя, що не шкодує себе заради порятунку всіх, хоч і у масштабі окремо взятого Готема.
Загалом, трилогію можна назвати наслідком постмодернізму, під час якого була переосмислена частина класичних героїв(не тільки коміксів), у спробі надати їм психологічної глибини і, разом з тим, неабиякої похмурості та неоднозначності. А от чим "Темний лицар: Відродження легенди" програє попередньому фільму, так це образом головного лиходія, інтриги котрого повинен зруйнувати Бетмен. І справа не у особі Тома Харді, а у тому, що Джокер - унікальний персонаж, особливо у блискучому виконанні покійного Хіта Леджера. Також, варто зазначити, що, під час створення високоякісного екшену, режисеру вдалося прилаштувати до сюжету антикапіталістичні ідеї та думки про природу людини у сценах, коли Готем знаходиться під владою Бейна.
Отже, незважаючи ні на що, необхідно констатувати, що Нолан у своєї справі досягнув таких висот, що будь-які кінематографічні пошуки з його боку мають сприйматися, як творчий політ. Він зробив свою роботу, він може йти далі, принаймні з франшизи про Бетмена.