Яскравий ремейк давнього серіалу.

Всім відомий Тім Бертон у "Похмурих тінях", втілив свою давню мрію, відновивши історію із серіалу свого дитячо-юнацького віку, що виходила на екрани впродовж 1966-1971 років, коли він тільки починав долучатися до похмурого та таємничого світу. Врешті, вийшло дуже непогано. Режисер, використовуючи набутийдосвід, втілив у ремейку все можливе: елементи жаху, містики, гротеску, комедії, самоіронії та навіть пародії, що вилилося у гримучу суміш на тему протистояння у новому часі проклятого вампіра (Джонні Деппа) та підступної відьми (Еви Грін), котра, власне, і стала причиною всіх бід першого.У чому Бертона не можна звинуватити - це у відсутності стилю. "Похмурі тіні" не є винятком. Вражаюча робота майстра відчувається від першого до останнього кадру. Також картина маєрозкішний акторський склад. Майже з кожним персонажем режисер влучив у ціль. Ніхто не сумнівається у талантах двох вищезгаданих виконавців, до їх компанії приєдналися: Гелена Бонем Картер, Мішель Пфайффер та Хлоя Морец, це з найбільш відомих. Отже, з цим плюси.Звісно є і мінуси. Перш за все, відчутний запах нафталіну, що проявляється у смішній наївності, притаманній старому кіно. З одного боку - вірність першоджерелу та певна повага до оригіналу, з іншого - більша гострота та динаміка сучасного екранного дійства була би безсумнівною перевагою стрічки. Здається, що автори затисли самі себе у певних часово-стилістичних межах, котрі вимагають відмовився від ідеї про справді "вбивчий" та вражаючий ремейк, від початку до кінця. А можливо, ніхто і не прагнув до цього, задовольнившись численнимипародійними відсиланнями до відомих картин.
Так от, підсумовуючи... "Похмурі тіні", звісно, є чудовим, стильним та витонченим творінням з чарівною картинкою та непоганим гумором. Роботу можна сприймати, як ретро-символічний, жанровий експеримент Бертона. Як би там не було, стрічка принесла невеликий, але впевнений прибуток під час прокату, що теж є вагомим показником.