Містечко підприємств нечисті.
Джонні Депп та Тім Бертон неодноразово доводили, що вони знають, як своїм тандемом створити щось чудове та фантастичне і, водночас, кольорове та похмуре. Будучи різноплановими та маючи авторський почерк вони доводять, що їх діяльність - це не простий біг по проектах, а насправді стилізоване кіно.
"Похмурі тіні" - це відродження у 2012 році історії серіалу 60-х, втіленій у абсолютному гротеску та помітній іронії до жанру містики. Деякі епізоди стрічки можна сміливо назвати дивацькими, але в тій якості, коли вони виглядають цілком органічно щодо загального дійства. Серйозність тут згладжена гумором, ліричні відступи - стьобом, а передбачуваність виправдана рамками жанру.Фільм розповідає про проклятого вампіра Барнабаса Коллінза, котрий, у силу обставин, зXIXстоліття потрапляє у70-ті роки ХХ-го. У його родинному маєтку мешкають останні нащадки, що опинилися, в порівнянні з минулим, у жалюгідному становищі. Головний герой розуміє, що сімейну честь потрібно повертати назад, але у містечку господарює його давня ворогиня у обличчі відьми, що зруйнувала, у свій час, життя Барнабаса.
Картину умовно можна розділити на дві частини: перша - переважно комедійна, друга - цілісно та гармонійно розкриває уяву Бертона.Акторська гра у "Тінях" на високому рівні. Депп - як завжди автентичний, Мішель Пфайффер - чарівна, Гелена Бонем Картер - специфічна, Єва Грін - потужно-велична у образі відьми і, звісно, незабутнє камео Еліса Купера.Костюми та грим на відповідному рівні, як і атмосфера 70-х, загалом - у стилі Бертона.
Отже, "Похмурі тіні", хоч і не є повністю оригінальним проектом, але завдяки впізнаваним вмінням та антуражу режисера, а також чудовій роботі задіяних акторів, зрештою маємо стилізовану у темні тони казку для дорослих, котра сподобається не тільки шанувальникам зазначених вище особистостей.
"Похмурі тіні" - це відродження у 2012 році історії серіалу 60-х, втіленій у абсолютному гротеску та помітній іронії до жанру містики. Деякі епізоди стрічки можна сміливо назвати дивацькими, але в тій якості, коли вони виглядають цілком органічно щодо загального дійства. Серйозність тут згладжена гумором, ліричні відступи - стьобом, а передбачуваність виправдана рамками жанру.Фільм розповідає про проклятого вампіра Барнабаса Коллінза, котрий, у силу обставин, зXIXстоліття потрапляє у70-ті роки ХХ-го. У його родинному маєтку мешкають останні нащадки, що опинилися, в порівнянні з минулим, у жалюгідному становищі. Головний герой розуміє, що сімейну честь потрібно повертати назад, але у містечку господарює його давня ворогиня у обличчі відьми, що зруйнувала, у свій час, життя Барнабаса.
Картину умовно можна розділити на дві частини: перша - переважно комедійна, друга - цілісно та гармонійно розкриває уяву Бертона.Акторська гра у "Тінях" на високому рівні. Депп - як завжди автентичний, Мішель Пфайффер - чарівна, Гелена Бонем Картер - специфічна, Єва Грін - потужно-велична у образі відьми і, звісно, незабутнє камео Еліса Купера.Костюми та грим на відповідному рівні, як і атмосфера 70-х, загалом - у стилі Бертона.
Отже, "Похмурі тіні", хоч і не є повністю оригінальним проектом, але завдяки впізнаваним вмінням та антуражу режисера, а також чудовій роботі задіяних акторів, зрештою маємо стилізовану у темні тони казку для дорослих, котра сподобається не тільки шанувальникам зазначених вище особистостей.