Садистський арт-хауз.

"Дім, який побудував Джек" став, свого часу, найскандальнішим проектом на Каннському кінофестивалі. Перед переглядом варто попередити про несамовиту жорстокість героя та огидні сцени вбивств: діти, жінки, тварини - всі потрапили під роздачу. Критики втікали із зали вже на середині фільму. Лише одиниці реагували оваціями. Загалом, Ларс фон Трієр досягнув своєї мети: він порвав Канни вщент. Він наче потролив аудиторію, навмисне зробивши шокуючий кошмар, аби подивитися на рівень міщанського скиглення. Проте стрічка розрахована не тільки на фанатів садизму. Детальне та гіперболізоване зображення насилля ще потрібно декодувати, тоді прихований сенс та натяки стануть зрозумілим для глядача.Події стрічки розгортаються у 1970-ті роки у невеличкому американському поселенні. Головний герой Джек мріє стати архітектором, однак він ніяк не може збудувати навіть власний будинок, бо щоразу вважає його недосконалим. Так само і з вбивствами: Джек відчайдушно шукає формулу тортур без вад. Протягом років маніяк відточує свої навички у цій справі. На його руках кров багатьох жертв. Одного дня експерименти перериває таємничий Вердж, який пропонує Джеку екскурсію до пекла. Таким чином режисер відкриває марафон гостросоціальних, політичних та естетичних міркувань, якими сповнений увесь фільм. Ларс фон Трієр провертає цю аферу у властивій виключно йому манері. На жаль, образ маніяка не обійшовся без штампів. Джек - увесь такий із себе сноб, їздить на милому фургончику та чіпляє наївних городян. Вони не схвалюють первісного інстинкту самозбереження та віддаються на поталу своїх світлих почуттів. Після чергової кари Джек проводить вишукані посмертні фотосесії. Водночас вбивцю ніхто не шукає. Мабуть, через це героя мучить нудьга. Тому, задля розваги він знущається над мораллю та законом. Джек, маючи вибір між раєм та пеклом, однозначно вибрав би останнє. На небесах не розважишся...